5 хлібів і 2 риби

5 хлібів і 2 риби, Валерій Наумов

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Щороку в цей самий час у середині літа наші діти та онуки, що несподівано підросли, завершили свою середню освіту та заклопотані пошуком життєвого шляху, влаштуванням своєї подальшої діяльності, вибором професії. У вирішення цієї проблеми втягуємося і ми, люди літні, які вже дещо зрозуміли в житті. І як тільки ми намагаємося взятися за пошуки нашим дітям гідної професії, тут же виявляється, що погляди наші і погляди покоління, що підросло, на цю проблему істотно відрізняються. Старшим хочеться, щоб робота була надійна, здатна прогодувати, а молодшим – цікава, захоплююча, творча. Чи вже престижна, а коли не так, то хоч би не занадто трудомістка. Різниця поглядів батьків і дітей на проблему професії породжує дуже цікаві роздуми про те, а якої, власне, праці ми для себе хочемо? Для чого ми, взагалі, кажучи, працюємо? Щоб добувати собі хліб насущний чи, як тепер прийнято казати, щоб самореалізуватися?

Відповідь на це питання легко знайти в Біблії: якщо до гріхопадіння людина була покликана Богом стати співпрацівником Творця, «обробляти і зберігати» Райський сад, то після катастрофи відступник і зрадник засуджений був «у поті лиця… їсти хліб» (Бут. 3:19). Звичайно після слів «у поті лиця» нормальній людині видається картина, пов’язана з образами лопати і канави, як мовиться – «від огорожі до обіду»; тобто Боже доручення асоціюється в нас, сучасних християн, передусім з тяжкою фізичною працею. І упродовж усієї людської історії колосальні зусилля кращих умів людства були спрямовані на те, щоб якщо не відмінити, то принаймні пом’якшити Боже веління. Іншими словами, щоб поту було поменше, а хліба – побільше. Адже всі ці колеса, гвинти, блоки, водяні млини, паровози, реактивні лайнери і комп’ютери, усі вони для того тільки і були придумані, щоб поту було поменше, а хліба – побільше.

Але от що дивно: у століття науково-технічного прогресу для добування собі прожитку людині дійсно не завжди доводиться махати киркою чи лопатою, вона може взагалі добувати хліб насущний, не знімаючи білосніжної сорочки або ретельно доглядаючи за своїми нігтями. Але при всьому тому, як би не полегшувала собі людина умови праці, як би не удосконалювала кирку і лопату, замінюючи їх кермом управління і моніторами, а все-таки праця залишається працею, все-таки піт залишається потом. Нехай м’язової енергії витрачається менше, зате нервової – більше. І як наслідок – більше хвороб, більше нервових зривів, більше тяжких проблем. І все менше і менше здорового тіла, все менше і менше здорових душ. І чим довше живеш, тим ясніше стає, що праця лісоруба вартує праці програміста, а важка робота шофера-далекобійника несподівано виявляється схожою на професійні зусилля викладача математики. Схожа не за змістом діяльності, звичайно, а за кількістю душевних і фізичних витрат. Слово Боже непорушне, і як ми ні крутимося – хліб свій доводиться добувати «у поті чола». Тому, яку професію ні вибирай, хоч скрипаля, хоч металурга, – все одно доведеться нести скорботу і труди, все одно доведеться витрачати себе без залишку, все одно хліб насущний дарма і без зусиль нам не заробити.

І проте, сьогодні ми читали євангельське оповідання про те, як Господь нагодував хлібом і рибою величезний натовп людей, які не працювали: не сіяли цей хліб, у тяжких зусиллях обробляючи кам’янистий жаркий ґрунт; не ловили цю рибу, обдираючи до крові шкіру на руках, вибираючи мережі. За що ж ним така нагорода? Хіба не сказано Самим Спасителем: «Той, хто трудиться, достойний нагороди своєї» (Мф. 10:10)? Ці п’ять тисяч що таке особливе зробили, що Господь удостоїв їх харчування, дав їм хліб насущний на цей день?

А всього лише вони і зробили, що йшли за Господом і слухали Слово Його. І ця проста справа, це уважне вислухування проповіді було прирівняне Спасителем до важкої роботи орача, до нелегкої праці рибалки.

Той, хто творить молитву, гідний харчування. Той, хто звершує разом з усією Церквою жертву Євхаристії, отримає свою нагороду від Господа. І не єдино там, у Блаженній Вічності, але і тут, на скорботній землі. Не лише вуста німих отверзаються, не лише сліпі очі відкриваються для споглядання Світла, але «за вірою вашою» (Мф. 9:29) множиться хліб, не бідніє земля – уся природа приносить людині, що молиться, свої плоди.

І ще одне важливо пам’ятати. Молитовна праця, як і будь-яка інша праця, повинна здійснюватися «у поті чола». Не можна шукати легкої молитви, як не можна – неблагочестиво, не по-християнськи – сподіватися на те, що галушки самі тобі в рот стрибати будуть. І коли я бачу вас, які тут стоять і моляться, коли я бачу вас, як би важко вам ні було, все ж збираєтесь і в лютий холод, і у виснажливу жару в наш не найкрасивіший і не найзручніший храм, коли я бачу вас, молитовники і товариші по службі мої, я, грішна і маловірна людина, сповнююся новою вірою і новою надією, що не все ще втрачене, не все марне. І повірте, це диво Церкви, яка не зникає і не помирає, це диво Церкви, яку не можуть здолати ні наша власна лінь, ні «ворота пекла», це диво нітрохи не менше того множення хлібів і риб, про яке ми щойно читали в Євангелії. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 8 неділя після П’ятидесятниці