Як бути хрещеним…

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Вражає, тепер навіть футболісти перед тим, як ударити по м’ячу, осяюють себе хресним знаменням! Невже і дійсно таке приголомшливе благочестя здолало людей, чия професія так, здається, далека від християнського ставлення до життя? Чи, можливо, цей жест став просто ознакою хорошого тону, а то – ще й того гірше – магічною дією, що повідомляє правій нозі центр-форварду особливу влучність і силу? Хоча, втім, що ж дивуватися, історія Церкви знає випадки набагато більш вражаючі: якийсь розбійник, всякий раз збираючись на свою мерзотну справу, молився перед образом Божої Матері словами архангельського вітання, поки нарешті, у відповідь на це відверте блюзнірство, на іконі з виразок, що відкрилися на тілі Немовляти-Христа не заструмувала яскраво-червона кров. А всюди нині мироточиві ікони? Чи не нагадують вони всім нам, що і ми, православні, уподібнилися цьому розбійнику, і ми уподібнилися людям, про яких Сам Спаситель сказав рішуче і жорстко: «Наближаються до Мене люди ці устами своїми, й устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене; але марно шанують Мене, навчаючи вченням і заповідям людським» (Мф. 15:8,9). Ми от усе радіємо, бачачи краплі святого мира на іконах, а нам би, грішним, можливо, потрібно було б і присоромитися, бо чи не той же це випадок, коли ми, точнісінько як той самий розбійник, готові використовувати дану нам святиню Церкви для справ безглуздих і ні з чим не угодних.

Днями якась жінка, що стала випадковим свідком моєї розмови з іншою «захожанкою», якій я пояснював, що треба робити, щоб хрестити її немовля, не витримала довгого переліку тяжких обов’язків християнина і прямо, не соромлячись, запитала мене, а чи не можна хрестити її дитину просто формально. Вона так і сказала – «формально», по простоті своїй не розуміючи, мабуть, що в даному випадку слово «формально» тотожно поняттю «хибно», «лукаво», «шляхом обману»! Вона чомусь дуже образилася, коли я сказав їй, що ми можемо хрестити тільки тих дітей, яких виховуватимуть у православ’ї їх віруючі батьки. «Ми всі – віруючі», – гордо заявила вона мені на прощання.

Бідолаха, напевно, не читала уривок з Євангелія від Матфея, який прозвучав сьогодні за літургією: «І зараз же звелів Ісус ученикам Своїм сісти в човен» (Мф. 14:22). Згадаємо: човен, корабель, ковчег – здавна були символами, образами Церкви, що таємничо спасає своїх членів серед бурхливих хвиль «моря житейського». Наш Бог, Який не хоче «смерти грішника» (Єз. 33:11), змусив Своїх учнів зійти на цей корабель, звичайно, знаючи, що належить їм пережити в грізну штормову ніч плавання бурхливим морем. Наш Бог хоче, щоб ті, хто вважає себе віруючими в Нього, зійшли на цей корабель, увійшли до Церкви Христової, яка одна тільки здатна спасти серед бурхливого моря пристрастей душу людську, що заблукала, яка одна тільки може відправити її в тиху пристань Царства Небесного. І кожного з нас Бог примушує зробити це.

Якщо ми дійсно віримо нашому Богові, якщо ми насправді любимо Його, як і заповідано «всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю» (Мф. 22:37), тоді, звичайно, як би страшно нам не було, якими б небезпеками або, скажімо, незручностями не загрожувало нам перебування на цьому церковному кораблі, ми все ж вступимо на його палубу, що коливається «вихорами ворожими», і – залишимося на ньому, не особливо розраховуючи на комфорт і безпеку. «Хто ж витерпить до кінця, той спасеться» (Мф. 24:13); готовий пережити жах бурхливої ночі зустріне серед пекельного штормового мороку свого Господа; з жахом, але і рішучістю ризикнув увійти до Церкви, неодмінно почує утішливий і підбадьорюючий голос Спасителя: «Заспокойтесь! Це Я, не бійтеся» (Мф. 14:27).

Ходіння по воді, Володимир Петров-Кирилов

Як же узяти на борт цього корабля, що йде в штормовий морок, людину, яка, не готова терпіти випробовування? Як з’єднуватися в єдність Тіла Христового з тим, хто ніколи і не збирався ризикувати собою у важкій і небезпечній подорожі? Як покластися в біді і жаху бурі на того, хто заздалегідь каже: «Я усього лише формальний член цієї команди, і станься що, неодмінно втечу»? Як можна починати життя немовляти на землі з відвертої і явної брехні? Як, нарешті, пояснити усій безлічі претендентів благодаті Таїнства Хрещення, що новохрещений раб Божий не більше Господа свого, а Господь на цьому світі не обіцяє ні зручностей, ні задоволень, але прямо каже Своїм послідовникам: «Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас; якщо Мого слова дотримувались, будуть дотримуватись і вашого» (Ін. 15:20)? Бог хоче від кожного з нас подвигу, а не формальної приналежності до корпорації. І тому, хто хоче хреститися «формально», вже краще не хреститися взагалі, хоч би тому, що «раб же той, який знав волю господаря свого, та не був готовий і не робив за волею його, буде багато битий. А той, хто не знав і зробив щось гідне покарання, буде битий менше. Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» (Лк. 12:47,48). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 9 неділя після П’ятидесятниці