Ходіння по водах

Ходіння по воді, М. Купріянов, 1985

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Ми всі з вами знаємо, що в житті нашому сьогодні і щодня продовжує Господь бути серед нас, проповідувати серед нас, зціляти серед нас, жити у Своїй Церкві. Тому ми кажемо, що життя Церкви Христової є продовження Євангельської історії, є продовження відвідування Богом світу.

Коли ми з вами йдемо до Святої Чаші, знову Тайна Вечеря звершується. Коли ми чуємо Слово Боже, ми знову як би потрапляємо в ті дні, коли Господь сповіщав Свою Благу Звістку. Коли ми молимося Йому, ми знову як би ті самі люди, ті сліпі, ті кульгаві, ті спраглі істини та правди, які приходили до Нього. І разом з апостолами ми повторюємо: «Господи, до кого нам іти? Ти маєш слова життя вічного» (Ін. 6:68).

От сьогодні ми з вами чули слова апостола Павла про те, як усіма нами будується, твориться Церква. Ми як би каміння в цій будівлі, але основа цієї будівлі – Сам Господь. І апостол каже, що не на якій іншій основі будувати неможливо. Ні на людських надіях, ні на людських земних сподіваннях. Ми будуємо на диві, на Боголюдині. І немає іншої сили, окрім сили втіленого Христа Спасителя, Який прийшов кожного з нас спасти, кожного з нас до Себе привести, як пастух приводить вівцю, що заблукала. І от знову воскрешає перед нами євангеліст ту ніч, коли учні пливли озером, і вітер був противний, а Господь по воді пішов до них назустріч. Вони, побачивши в темряві Його фігуру, закричали від жаху. Це була дивна подія, учні – аж до самого ранку не могли отямитися, але ж це диво здійснюється для нас і тут, і тепер.

Подумайте: от цей човен, який Господь відправив попереду Себе, а Сам пішов на гору молитися. Він нібито їх залишив, нібито кинув одних напризволяще. І хвилі кидають їх човен, і вони можуть потонути, і ніч темна навколо – морок, вода, загибель і безодня. І вони в страху, вони покинуті. Чи не так і в нас з вами, коли ми зазнаємо труднощі, випробування, спокуси. Іноді нам здається, що Бог нас покинув, що ми одні, що нам нема на що спертися, що життя схоже на безпросвітний морок, і що немає виходу, що нас підстерігають навколо лише провали, що врешті-решт ми підемо на дно, і немає нам спасіння. Адже Господь у той час стояв високо на горі і молився… Молився за мир. Духом возносився до Свого Небесного Отця і, звичайно, молився за тих, хто внизу. Він стояв високо, а вони там, внизу, боролися з хвилями.

Так і нині, коли нам стає важко, у нас є Первосвященик і Єдиний Заступник, що стоїть над нами. Це Господь Ісус. Потрібно тільки пам’ятати, апостоли забули про це. Тому були в страху від вітру і хвиль. А Він не лише молився там, вгорі, але спустився і пішов до них. У Нього не було човна, тому Він ступив на воду і пішов назустріч тим, хто гине. Так само і до нас Господь у важкі хвилини нашого життя приходить. Він йде, але ми цього ще не знаємо, Він наближається, але наше серце ще повне страху.

Уявіть собі, як вони побачили Його в темряві: навколо бурхливе море, ледь-ледь світло місяця проглядає, і раптом з’являється хтось, хто йде по воді, як по суші. Вони закричали, думаючи, що настав їх кінець, думаючи, що це привід, який погрожує їм загибеллю. Вони закричали, і тоді серед шуму моря почули Його слова: «Підбадьоритеся, це Я, не бійтеся». Вони були уражені і покидали весла, і зупинилися серед моря, гойдані хвилями, а Він йшов до них назустріч у темряві, і тоді вони підбадьорилися, а Петро закричав: «Господи! Якщо це Ти, звели мені прийти до Тебе по воді» (Мф. 14:28).

Так і в нас у житті буває. Коли стає воно зовсім нестерпним, голос Спасителя Христа каже нам: «Це Я тут, не бійтеся, не жахайтеся, бо це море кориться Мені, це життя кориться Мені, тільки вірте, тільки тримайтеся за Мене. Тримайте курс свого човна на Мене. Це Я, не бійтеся».

Ісус учить ходити Петра по воді, Франсуа Буше

І Петро захотів до Нього наблизитися в цей момент, піти за Ним. Більш того – хотів наслідувати Його і йти, як Господь, по воді. І Господь не зупинив його… Навпаки, Він сказав: «Йди, йди!» Так і нас Слово Боже закликає до наслідування Христа Спасителя.

«Ставайте подібні мені, як я Христу» (1Кор. 4:16), – каже апостол Павло. Вчиться життю, яке накреслене в Євангелії. Дивіться на Христа, Який як би розіпнутий перед нашими очима. Якщо ми в Нього не вчитимемося, навіщо ж тоді це святе Божественне Життя проходить перед нами? «Ставайте подібні мені, як я Христу». Петро захотів наслідувати Христа, захотів йти, і Господь схвалив його вибір. «Йди!» – сказав Він, і ми, якщо хочемо жити по-євангельські, обов’язково почуємо голос Христовий. Йди! Йди ти теж, йди, але не бійся, знаючи, що навколо бушують хвилі, знаючи, що тебе, можливо, чекає і самотність. Адже Петро пішов один, інші учні не пішли за ним. Вони залишилися в човні розгублені та перелякані. І ще йому треба було піти на ризик, бо уявіть собі: ступити крок у безодню, яка знаходиться в постійному русі. Бризки піни, темно і страшно… Кинутися нібито в порожнечу. Але він знав, що попереду Господь і здійснив крок туди.

У цьому ризик нашої віри. Ми завжди повинні йти на цей ризик, бо інакше серце наше ніколи не навернеться до Господа по-справжньому. Тільки вперед, тільки вперед до Нього. І от Петро пішов, і тоді, коли він дивився не на хвилі, а дивився на Господа, що йде попереду, він йшов по воді… Це було диво! У древніх єгиптян, у яких не було букв, для кожного поняття були свої значки, ієрогліфи. І для поняття неможливого, дивовижного був значок: чоловічок, що йде по воді. Завжди люди розуміли, що неможливо йти по воді. А апостол Павло нам каже: «Усе можу в Ісусі Христі, Який мене зміцнює» (Флп. 4:13) Господь Сам нам сказав: «Хто вірує в Мене, діла, які творю Я, і він створить, і більше цих створить» (Ін. 14:12). Чому з нами не стається чудес? – Тільки по нашому маловір’ю. Очі наші заплющені…

Кожен з нас, якби дійсно осмислено дивився на життя своє, то постійно бачив би це диво присутності Божої. Це диво постійне і повсякденне, коли наша душа, зломлена, роздавлена, піднімається з дна – більше диво, ніж людина, що йде по водах. І на молитву ми мало сподіваємося, а Він чує, коли ми дійсно взиваємо до Нього. Тільки взивати потрібно цілком віддавши Йому серце, а не як Петро, який пішов, але відвів очі від Христа Спасителя, подивився на бурхливі під ногами хвилі, і тут же почав тонути. У ту саму мить, коли він подивився на ці жахливі хвилі, а не на Христа, він втратив дивовижну здатність йти по воді, став тонути і закричав: «Господи! Спаси мене, я потопаю!». Звичайно, Петро плавати умів, він був рибалкою, але в цей момент у нього серце впало, сили його покинули, і він у мороці пішов на дно. І все-таки одна думка, що поруч десь Господь, у нього залишилася, і він звернувся: «Спаси мене, гину». Він тут же відчув твердість протягнутої до нього руки і почув слова: «Маловіре! Чого ти засумнівався?»

От так і ми з вами, отримуючи підтримку і допомогу Божу, тут же починаємо коливатися і думати: «Можливо, це збіг, можливо, так і потрібно, можливо, це було б неминуче?» Відразу починаємо пояснювати по-своєму, по-людськи, і тоді все в нас знову починає рушитися.

Богові віддають або все або нічого.

А коли ми починаємо коливатися, коли думки наші двояться, тоді все, як у Петра, йде в нас з-під ніг, і ми тонемо. І дай-то Бог, щоб тоді, коли ми відчуємо свою близьку загибель, щоб ми вигукнули: «Господи, спаси мене, я гину». Духовно гину, духовно помираю, черствішаю, втрачаю віру і Твою присутність! І тоді нехай буде рука Його тверда, коли вона нас підтримає і скаже: «Маловіре! Чого ти засумнівався?».

Давно все це було, дві тисячі років тому, але мільйони людей продовжують цей шлях по «морю», мільйони людей впродовж усіх віків і нині по всій землі бачать Того, Хто йде серед хвиль життя і каже нам, розгубленим і слабким, і грішним, – Він каже нам: «Підбадьоритеся, це Я, не бійтеся. Я тут, поряд з вами. Я можу протягнути вам руку». І завжди в цьому Євангелії нам дається знак, що Ісус Христос і учора, і сьогодні, і завтра Той же! Амінь.

Автор: протоієрей Олександр Мень

Усе по темі: 9 неділя після П’ятидесятниці