Преображення Господнє і приховане світло Церкви

У Христі, у період Його земного життя, хтось бачив простого теслю з Назарету, бродячого проповідника – а хтось Месію, Спасителя, Сина Божого. І навіть найближчим до Христа людям, Його учням, було неможливо уявити (навіть і деякий час після воскресіння, поки в день П’ятидесятниці Дух Святий усе їм не відкрив) – як же це: якщо Він – Син Божий, то як міг померти на хресті? А якщо просто дуже хороша, але людина – як міг воскреснути?.. Таке нерозуміння учнів містять багато епізодів Євангелія.

Сам Христос бачив це нерозуміння у Своїх учнях і розумів його. Саме для того, щоб зміцнити в них віру, дати їм подихати Божественним небесним повітрям, дати побачити нестворене Світло, Він веде їх на гору – і преображається перед ними.

Чи можна думати, що сяяння слави з’явилося в Христі тільки на вершині гори, спеціально, щоб вразити учнів? Ні, звичайно. Це Божественне світло було в Христі завжди, споконвіку, просто було до часу приховане від очей смертних. Тому підтвердження – голос Отця, що іменував Ісуса Своїм улюбленим Сином, і цим Сином Він був від початку часів.

У події Преображення Господь показав Себе учням у Своїй славі, у повноті божественності – але побачили і пізнали вони цю славу (і, як побачили, так і передали нам, ми знаємо про цю велику подію із слів навіть не самих її учасників) наскільки могли вмістити їх смертні людський розум і серце.

Славу і повноту Церкви, Тіла Христового, присутність Христа у світі, кожен з нас, що вважають себе християнами, пізнає і бачить теж усяк у свою міру. Вірити в Церкву – важко, ця віра – щоденний подвиг для нас, немічних, бо всі сили пекельні спрямовані на те, щоб цю віру послабити в нас.

У свято Преображення ми не можемо не відчувати, не усвідомлювати: благодать преображенського світла дана нам для того, щоб здійснювати творчий процес нашого власного преображення, а через нас – нашої Церкви і всього світу, в якому ми живемо.

Автор: священик Сергій Круглов

Усе по темі: Преображення Господнє