До своїх прийшов, і свої Його не прийняли

Преображення Ісуса, Олександр Головін

Сьогодні ми відзначаємо як церковне свято подію, що сталася в часи, коли Господь Ісус перебував серед людей. Комусь подія, описана в євангельському тексті (Мф. 17:1-9), здасться малозначною на тлі наступних, центральних для християнства подій – Смерті, Воскресіння, Вознесіння Христових, зішесття Святого Духа в П’ятидесятницю. У когось євангельський текст може навіть викликати нерозуміння і зніяковіння очевидним порівнянням втіленого Бога-Логосу, Якому “дана всяка влада на небі і на землі” (Мф. 28:18) із старозавітними пророками Мойсеєм і Іллею.

Такі думки значною мірою обумовлені нашим віддаленням від історичного контексту євангельських подій, забуттям культурного фону, на якому вони розгортаються. І тому нехай не здасться вам дивним, що цей євангельський текст (Мф 17:1-9) став для мене спонуканням розміркувати про початкові слова Євангелія від Іоанна: “До своїх прийшов, і свої Його не прийняли” (Ін. 1:11).

“Свої” для Бога-Логосу – це древній народ юдейський, старозавітна Церква. Бог здійснює багато подій, описаних в Євангеліях, так, що їх сенс повною мірою зрозумілий тільки “своїм”. Такими “своїми” були Апостоли, які зійшли услід за Христом на гору. Такими ж “своїми” були в більшості своїй і слухачі, яким Євангелісти адресували свої тексти. Їм, які названі “своїми”, багато що з того, що ми осягаємо наполегливою працею богословського дослідження, було самоочевидним. І цей євангельський текст був для юдеїв новозавітної епохи викликом, усю серйозність якого нам не відразу вдається оцінити. Слухачі Благої вістки оцінили її, і ми знаємо наступний результат – “свої Його не прийняли”. І ми навіть знаємо, як саме виразилося це “неприйняття” – у крику натовпу: “Розіпни Його!”

Чарльз Сміт якось іронічно прокоментував: “Ніхто не став би розпинати якогось учителя, який розповідає безневинні історії для загального напоумлення і зміцнення моральності”. Значить, сучасники Ісуса, які стали Його ворогами, помітили в Ньому щось більше. Так що ж побачили і зрозуміли учні і сучасники Христові, зрозуміли те, що неочевидне для нас?

Той факт, що Петро пропонує “поставити намети”, означає, що Преображення Господнє припало (невипадково – у Бога немає нічого випадкового!) на юдейське свято “Сукот” (кущів, наметів), що звершується в нагадування про Божественний захист у пустелі під час Виходу (Лев. 23:39-43). Як свідчать Євангелісти, Преображення Господнє відбувається “через шість днів” (Мф. 17:1, Мк. 9:2) після іншої важливої євангельської події – “сповідання Петра” (Мф. 16:16). А ми знаємо, що за шість днів до початку свята Кущів святкується інше велике свято – Йом-Кіпур (Судний День). Цього дня первосвященик єдиний раз на рік входив у “Святе святих” Єрусалимського Храму і вимовляв “невимовне ім’я” YHWH. Ніхто іншій з юдеїв, так само як і сам первосвященик, у будь-який інший день, не наважувався в ті часи вимовити священне Ім’я Бога. Сповідання Петра доводиться на “Судний День” – цього дня Петро уперше називає Ісуса “Христом, Сином Бога Живого” і, тим самим, виявляється в ролі первосвященика нового народу Божого.

І от, через шість днів, Петро каже Ісусові: “Господи! Добре нам тут бути”.  Зрозуміло, що Петро не казав “Господи” грецькою як “Кюріє”. Рідною йому арамейською це звучало б як “Адонай”. Але “Адонай” – не просто ввічливе звернення, цим словом палестинські юдеї також замінювали при читанні Біблії “невимовне” YHWH, подібно до того, як юдеї діаспори для тієї ж мети застосовували грецьке “Кюріос”. І я ризикну припустити, що Петро як первосвященик (архієрей) Церкви Христової міг тоді вимовити, звертаючись до Ісуса, священне Ім’я YHWH.

Слова Євангеліста Матфея “лице Його засяяло, як сонце” (Мф. 17:2) відсилають до обставин укладання Древнього Завіту: “Коли сходив Мойсей з гори Синаю, і дві скрижалі одкровення були в руці у Мойсея при сході його з гори, то Мойсей не знав, що лице його стало сяяти промінням від того, що Бог говорив з ним” (Вих. 34:29).

Так значить Ісус – це Новий Мойсей, через Якого Бог укладає Новий Завіт, новий Договір з людством? Тобто Ісус – це подібний до Мойсея “цар Ізраїлю” (Втор. 33:5), чиї приписи надалі повинні дотримувати все ті, хто утворює “народ Божий”? Ісус – це Пророк, який “більше” Мойсея і Іллі? – Саме так, але не лише це ми дізнаємося далі з тексту.

Слова “і з’явилася хмара, і осінила їх” (Мк. 9:7) нагадують нам про “хмарний стовп”, який спускався з небес на намет, який “поставив собі… поза станом” (Вих. 33:7-9). Там, у цьому наметі (скинії) “говорив Господь з Мойсеєм лицем до лиця, ніби говорив хто з другом своїм” (Вих. 33:11). Священна “хмара”, Шхіна, – це знак присутності самого Бога. Коли сяюча хмара знаходиться над шатром Мойсея, то це означає присутність Бога в наметі і Його спілкування з Мойсеєм.

Коли Петро пропонує зробити намети для Ісуса, Мойсея і Іллі, то він, поза сумнівом, згадує старозавітну історію і розраховує на її повторення: Ісус як Новий Мойсей поставить намет, в якому “Господь говоритиме з ним, як з другом”. Але історія не повторюється і “намет одкровення” більше не знадобиться.

Нині священна “хмара” (Шхіна) покриває самого Ісуса, отже, Бог присутній незримо в самій людині, а не поза нею, як це було в разі Мойсея. Тут Петро бачить перед собою людину, але знає через зрозумілі йому як правовірному юдею знаки, що в цій людині одночасно присутній Той, Хто колись Сам вивів народ євреїв з рабства і дарував Скрижалі Закону. Тому істина і нашої з вами Віри свідчить, що Ісус – це “істинний Бог” і “істинна людина”.

Автор: Євген Абакумов

Усе по темі: Преображення Господнє