Завершальний огляд змісту і значення пророчих книг

Пророк Захарія, Мікеланджело Буонарроті

При моральному занепаді людей старозавітного часу і відсутності духовних наставників на пророків випало важке завдання учити людей вірити в Бога і вести праведне життя. Тому природно, що в промовах пророків переважає викриття. Щоб сколихнути совість слухачів, ці викриття іноді приймали дуже наполегливий і навіть різкий тон, що в очах сучасного читача надає пророчим книгам певну суворість. За образним порівнянням Спасителя, древні пророки першими як би скопували ґрунт жорстоких людських сердець, готуючи його до наступного прийняття насіння апостольської проповіді (див. Ін. 4:37,38). Якби якийсь проповідник або письменник у наші дні використав у бік євреїв епітети, подібні до тих, що використані в пророчих книгах, то, поза сумнівом, його б звинуватили в крайньому антисемітизмі.

Втім, пророки говорили і про славу Ізраїлю, про обранство народу Божого і про поразку язичників. У цих виразах не можна бачити шовінізму. У розумінні пророків “Ізраїль”, “Сион”, “обраний народ” і подібні імена – не національні, а духовні поняття. Інакше кажучи, пророки вживали ці імена як символи Царства Божого, в яке повинні влитися багато народів. Звичайно, євреї першими закликалися в це Царство, але пророки передбачали й відпадання від віри більшості євреїв, і покликання в Церкву поганських народів.

У новозавітній час пророцтва пророків про покликання поганських народів до віри надихали апостолів сміло проповідувати серед язичників. Так, наприклад, апостол Павло писав: “Мені, найменшому з усіх святих, дано благодать цю – благовістити язичникам недосліджуване багатство Христове” (Еф. 3:8).

Як духовні вожді свого народу, пророки часто виступали єдиними заступниками всіх слабких і скривджених у своєму народі. При цьому їм доводилося нещадно викривати продажність суддів, пожадливість і жорстокість князів, недбалість і лицемірство священиків і брехливість самозваних пророків. За своє правдиве слово пророки постійно зазнавали важких гонінь. Небагато з них померли природною смертю. Проте простий народ їх цінував, любив і наслідував їх настанови.

Під час великих лих і національних потрясінь пророки були єдиними утішителями скорботних. Пророки розкривали великі властивості Єдиного Бога: Його всемогутність, всезнання, правосуддя до нерозкаяних і безмежне милосердя до упокорених. У своїх пророцтвах вони показували людям незбагненні шляхи Промислу Божого, якими Він направляв до добра долі всього людства. Також вони говорили про наближення новозавітних часів, про духовне оновлення і про кінцевий тріумф правди й справедливості. Тут у фокусі їх пророчого погляду завжди знаходився прийдешній Месія-спаситель.

Закликаючи до чеснот, пророки вчили людей щиро вірити в Бога і нелицемірно Йому служити, усвідомлювати свою гріховність і каятися в ній, бути лагідними, справедливими й милостивими по відношенню до нужденних.

Бог відкривав Своїм обранцям події, як найближчого, так і далекого майбутнього – і не лише в житті їхнього народу, але й в житті сусідніх народів і всього людства. Їхні пророцтва завжди точно збувалися, що служить підтвердженням їхньої обраності й Божественного натхнення. При цьому пророки неодмінно роз’яснювали моральну причину подій: усе добре і погане відбувається не випадково. Добре посилається в нагороду за праведне життя, страждання – у покарання за гріх, але не як помста, а щоб напоумити і виправити грішників. Тільки в моральному плані стає зрозумілим, чому нерідко пророцтва об’єднують у собі елементи різних епох. Наприклад, об’єднується Древній Вавилон з царством зла останніх часів; гоніння Антиоха Єпифана з’єднуються з гоніннями антихриста; натовпи ворожих древніх поганських народів – з гонителями Церкви на її історичному шляху; суд над народами старозавітного часу – з судом над всесвітом; духовне оновлення в новозавітній Церкві та повне оновлення світу після загального воскресіння. Ці паралельні події в житті людства споріднені духовно і тому зображуються пророками в одній пророчій картині. Віруюча людина, знаючи, які елементи того чи іншого пророчого видіння вже виконалися, може краще зрозуміти, чому ще належить виконатися. Безперечне те, що й Одкровення Іоанна Богослова говорить про останні події світу, користуючись образами, почерпнутими зі старозавітних пророчих книг.

Таким чином, знайомство зі старозавітними пророчими книгами допомагає християнину зрозуміти суть сучасних релігійно-моральних процесів і бачити, куди вони ведуть. При цьому пророчі книги слід читати з молитовним налаштуванням і упокорюванням, пам’ятаючи, що “ніяке пророцтво в Писанні не залежить від власного вирішення. Бо ніколи не було пророцтва з людської волі, а промовляли його святі Божі люди, натхнені Духом Святим” (2 Пет. 1:20,21).

  1. Значення пророцтв у людському житті
  2. Опис пророчої епохи
  3. Значення древніх пророків
  4. Викриття й розрада
  5. Книга пророка Іоїля
  6. Книга пророка Іони
  7. Книга пророка Амоса
  8. Книга пророка Осії
  9. Книга пророка Ісаї
  10. Книга пророка Михея
  11. Книга пророка Софонії
  12. Книга пророка Наума
  13. Книга пророка Аввакума
  14. Книга пророка Єремії
  15. Книга пророка Авдія
  16. Книга пророка Єзекиїля
  17. Книга пророка Даниїла
  18. Книга пророка Аггея
  19. Книга пророка Захарії
  20. Книга пророка Малахії
  21. Завершальний огляд змісту і значення пророчих книг