Та інші слова нерозумні

Митар і фарисей. Хто вони, ці персонажі притчі, розказаної двадцять століть тому? Ми досить добре це собі уявляємо. Це люди свого часу, своєї країни. Митар – збирач податків, людина, яка всіма зневажається: він вибивав з одноплемінників гроші: частково – на користь римських окупантів, частково – у власну кишеню. А фарисей – це поважна людина, “націоналіст у хорошому сенсі цього слова”, ревний виконавець Закону, а в ще більшій мірі – передань предків. Ці люди, можна сказати, відносяться до діаметрально протилежних соціальних груп усередині тодішнього ізраїльського суспільства. Митар – однозначно грішник, а фарисей… Ну, звичайно, усі ми люди грішні, але загалом і в цілому, фарисей – типова хороша людина, доброчесний громадянин.

А тим часом усі ми, хто читав і чув цю притчу неодноразово, твердо знаємо: фарисей – поганий, митар хороший. Чи це так?

Подивимось, що Євангеліє каже про інших митарів і про інших фарисеїв. От, приміром, митар Матфей. Він залишив усе і пішов за Учителем. А от інші митарі – Спаситель сидить і обідає з ними. Але чи означає це, що митарі хороші самі по собі? Що вони хороші, бо – митарі? Ні, нічого такого Христос не казав, ніде в Євангелії ми не зустрінемо такого твердження.

Подивимось на фарисеїв. Чи засуджує їх Господь за приналежність до фарисейства, за наслідування Закону, за їх “націоналізм у хорошому сенсі”? Та ні ж! “Жодна йота чи жодна риска не перейде із закону” (Мф. 5:18), – каже Христос. А хананеянці відповідає: “Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого” (Мф. 15:24). Жодного модернізму і космополітизму. Більше того: Ісус наказує виконувати все те, що говорять фарисеї. От тільки “за ділами їхніми не робіть“, – застерігає нас Учитель. Чому ж? Бо вони, – “говорять, і не роблять” (Мф. 23:3).

Саме в цьому суть фарисейства, як ми його тепер розуміємо. Фарисейство стало синонімом лицемірства, лукавості, святенництва. Втім, розуміння цього анітрохи не заважає нам наставати знову і знову на ті самі граблі.

Митар – протилежність фарисея не лише в соціальному плані, але і в духовному. Митар поганий, це очевидно. Але багато хто з митарів усвідомив це – і захотів змінитися. Фарисей же – хороший або ще не цілком хороший – задоволений собою. Він усвідомлює правильність свого життя.

Заради справедливості слід сказати, що фарисей із сьогоднішньої притчі був, видно, одним із кращих. Навряд чи він брехав Богові, коли перераховував свої заслуги (“Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю” Лк. 18:12). Усе це дуже добре і правильно. Але з чого він почав свою молитву? З того, що ткнув пальцем у митаря, який стояв там, і сказав: “Боже! Дякую Тобі, що я не такий” (Лк. 18:11). Так проявилася його гордість, його зверхнє ставлення до ближніх, його жорстокосердість. І саме тому він вийшов з храму менш виправданим. А ненависний всім митар вийшов з храму більш виправданим – бо в його серці відбулася зміна.

Хотілося б звернути увагу на останню фразу з цієї євангельської притчі. “Бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться“. Не сам принизиться або піднесеться, а буде принижений або піднесений. Ким? Звичайно, Богом.

Наше спасіння здійснюється в співпраці з Богом. Бог може все, Він і робить за нас майже все (про це розповідає притча про блудного сина). Але від нас теж вимагається дія, вимагається зусилля. Якою буде ця дія, на що буде спрямоване зусилля – залежить знову-таки від нас. Якщо на піднесення самого себе – то Господньою відповіддю буде наше приниження. А якщо ми будемо принижувати самих себе – це означає, що Господь піднесе нас. На рівні міркування вибір очевидний. Але як важко зробити цей вибір насправді, як непросто підтвердити його самим своїм життям!

Господи, допоможи нам змінитися і принести Тобі в дні Великого посту нелицемірне покаяння!

Автор: священик Федір Людоговський (з циклу: Роздуми над євангельськими читаннями)

Усе по темі: Неділя про митаря і фарисея