В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Радістю називається день Успіння Божої Матері. Хоча, здавалося б, це була Її смерть, хоча, здавалося б, Вона розсталася із земним життям. Проте ми святкуємо цей день, і смерть Її називаємо не смертю, а Успінням!
Після Свого Сина, після Христа-Спасителя, Вона була першою, хто набув радості воскресіння! Вона перейшла через межу смерті так само легко, як ми переходимо від неспання до сну. Господь узяв Її душу і возніс Її тіло, щоб Вона була першою з усіх людей, яка вступила в Царство Воскресіння. Тому сьогоднішній день є днем радості.
Біля Її труни ми отримуємо радість благословення і надію – надію на те, що кожного з нас Господь приведе до Себе.
Апостол Павло називає смерть останнім і страшним ворогом і обіцяє, що колись настане час, коли цей ворог буде знищений. І от за волею Господньою, помахом незримої руки Христа-Спасителя смерть була знищена в момент Успіння Його Пречистої Матері.
Смерть усюди торжествує на землі, вона все руйнує. І нині ми всі знаємо, що кожен із нас підпорядкований невблаганному закону смерті. Ми всі повинні пам’ятати про те, що настане день і час, коли нам доведеться розлучитися із земним життям.
Але ми зустрічаємо цей неминучий для нас час з твердістю, вірою і надією, знаючи, що Господь може прийняти не тільки нашу душу, але колись Він дасть нам повноту життя у воскресінні! Так, як Він воскресив Свою Мати, так Він воскресить і нас, дітей Своїх.
І тоді наше життя стає підготовкою до вічності. Вже тут, сьогодні і зараз ми з вами повинні готуватися до великої зустрічі з Господом, яка може бути для нас радісною, а може бути і гіркою! – коли ми принесемо до Його підніжжя безліч гріхів своїх.
Святі подвижники казали, що пам’ятання смерті є кращими ліками людині від хвороб і гріховних вад. І справді, ледве ми згадаємо, що життя наше коротке, як багато речей, які нас мучили та хвилювали, викликали в нас недобрі, нехристиянські почуття, – усе це замовкає, стає нікчемним.
Коли ми з вами живемо і діємо на землі, пам’ять смертна нагадує нам про те, що ми повинні щось вносити в цей світ, щось залишити після себе, щось зробити для людей! Пам’ять смертна нагадує нам про те, як швидко минають дні. Не можна відкладати того, що Господь повелів нам і доручив у цьому житті для майбутнього. Хто з нас знає, чи є в нас майбутнє! Отже, якщо для людини, позбавленої віри, смерть – це тільки жах, тільки кінець, тільки морок – то для нас це шлях, ворота! Ворота в Царство Господнє, де на нас чекає Спаситель-Господь.
Туди, до цих воріт, веде дорога нашого життя. І готуючись перейти цей рубіж, ми з вами повинні намагатися з’явитися перед Господом так, щоб Він сказав нам: “Гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря твого” (Мф. 25:21). Амінь.
Автор: протоієрей Олександр Мень
Усе по темі: Успіння Пресвятої Богородиці