Жити задля Бога

Коли подивитися на маленьку дитину в колисці, виникає думка, яким беззахисним створінням є людина. Як батьки дбають, переживають за її життя, здоров’я.

Але минає час, дитина підростає, стає доросла, самостійна. І тоді стається щось протилежне. Ця сама беззахисна людина забуває про своїх батьків, а ще гірше, підносить на них руку, і навіть вбиває. А буває ще гірше. Досягнувши високого життєвого становища, уряду, вона жорстоко, цинічно, безжалісно винищує, позбавляє життя сотні, тисячі невинних людей.

І тут справедливо виникає запитання: чому так стається, що впливає на людину і так радикально змінює її? І відповідь є одна. Все це чинить гріх, а особливо гріх гордості. Як показує нинішня притча про виноградник, гріх може так радикально змінити людину, спосіб її мислення і поведінки, вчинити кам’яним її серце, що людина може перетворитися із беззахисної істоти на жорстокого тирана.

Чому так стається, що гріх гордості може так сильно опанувати людину і морально зруйнувати? Можливо тому, що батьки у вихованні дітей забувають, що їхні діти, їхнє життя є даром Божим, а не тільки плодом людських рук, старань, замало довіряють виховання своїх дітей Богові. Можливо також батьки не зуміли достатньо прищепити дітям розуміння, що життя людини і матеріальний достаток є передусім даром Божим, а не особистою власністю чи заслугою. Подібно як робітники винограднику забули, що вони не є його власниками, але найняті на роботу у винограднику господаря, щоб він дав добрі плоди.

І відповідно людина є щаслива тільки тоді, коли використовує Божий дар за Божим призначенням, коли все в житті переживає разом з Богом, коли живе не лише для потреб тіла, а для Бога, щоб мати життя вічне.

Гордість, яка охоплює людину, іноді не дає їй збагнути, що всі здобутки в її житті, є результатом не тільки її праці, а все це – дякуючи Богові, Його доброті і щедрості. Саме тому дуже часто ми можемо зустріти людей розбитих і незадоволених життям, зокрема через обмаль матеріального достатку, а все тому, що вони надіялися лише на свої сили, на свій розум і руки, а якщо щось колись втрачали, то розчаровувались у житті, в Богу. А сталося це тому, що забували про Божу присутність у своєму житті, забували дякувати Богові за Його дари.

Бог не потребує земних плодів: винограду, яблук, пшениці, але очікує від нас духовних плодів – нашої вдячності, любові, розуміння, що все в нашому житті є не лише здобутком власних зусиль, а даром Його любові для нас, плодом Його благословення, котре наповнило наші людські старання цими плодами. І тоді ця пам’ять про Божу доброту буде захищати нашу пам’ять, наше життя від руйнівного впливу різних гріхів.

Щоб гріх не нищив нас, пам’ятаймо, кому належить наше життя, хто є його справжнім власником, задля чого і задля кого ми живемо на землі – задля Бога, щоб отримати за земне життя одну важливу нагороду – життя вічне у винограднику Царства Небесного і втішатися там любов’ю його господаря – люблячого Небесного Отця. Амінь.

Автор: о. Михайло Чижович

Усе по темі: 13 неділя після П’ятидесятниці