Вступ

Іоанн Хреститель у пустелі, Хосе Леонардо

Предтеча і Хреститель Господній Іоанн, найбільший за Христовим свідченням (див. Мф. 11:11) серед пророків, завершує Старозавітну історію і відкриває епоху Нового Завіту. Він засвідчив про пришестя на землю Єдинородного Сина Божого, хрестив Його у водах Йордану і засвідчив таємниче явлення Пресвятої Трійці в день Хрещення Господнього.

Іоанн носить епітети Хрестителя і Предтечі через дві свої основні функції – як той, хто хрестив Ісуса Христа і той, хто прийшов з проповіддю раніше за Нього згідно старозавітних пророцтв.

Іменування “Предтеча” немає в Новому Завіті (точніше, воно використовується власне до Ісуса Христа, наприклад, в Посланні до Євреїв 6:20). Іоанн Хреститель уперше названий “Предтечею” у гностика Геракліона (ІІ ст.) у його коментарі на Євангеліє від Іоанна. Потім це позначення було взяте Климентом Александрійським і Орігеном і через них набуло загального вжитку. У Східній Церкви обидва епітети використовуються практично однаково, тоді як на Заході пріоритет залишається за найменуванням “Хреститель”.

Варто зауважити, що “хрестителем” Іоанн іменується лише в деяких слов’янських мовах. Іоанн, або, точніше, Йоханáн, євангелістами іменується як “той, хто занурює”. Основний обряд, що дав Іоанну це прізвисько, був обрядом повного занурення у воду – т’білá (טְבִילָה). А тому грецьке слово “баптістес” є перекладом єврейського слова “hа-мтабель” (הַמְטַבֵּל) – похідного від т’біла (занурення). Слід пам’ятати, що юдейський обряд омивання-очищення – рáхац (רַחַץ), – на відміну від християнського хрещення, був повторним: згідно Тори, нечиста людина, яка згрішила, мала очиститися шляхом занурення у воду (Лев.5:1-3; 15:1-33; Чис.19:11-22). Т’біла також стала звичайним ритуалом при прийнятті прозелітом юдаїзму.

Про Іоанна Предтечу свідчать всі чотири євангелісти, а також історик Йосиф Флавій, доповнюючи відомості про останні дні діяльності Іоанна Хрестителя.