Заповідь любові

Фарисеї та садуккеї випробовують Ісуса, Джеймс Тіссо

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Запитай у будь-кого з нас: скільки заповідей дав Бог Своєму народу? – і кожен не замислюючись відповість: десять. Адже насправді заповідей цих більше шестисот! Відомі ж кожному з нас десять заповідей – це тільки початок того величезного списку законів і приписів, які Бог через Мойсея на горі Синай дав обраному Своєму народу, щоб народ цей жив, щоб не загинув, не пропав у пустелі, не розчинився серед інших народів.

І от Син Божий, Який Сам у Нагорній проповіді звернувся до учнів Своїх зі словами: “Не думайте, що Я прийшов порушити Закон або Пророків: не порушити прийшов Я, а виконати” (Мф. 5:17), – Спаситель і Господь наш, Ісус Христос, сьогодні замінює весь цей нескінченний список законів двома короткими рядками, на яких, як Він сказав, “утверджується весь Закон і Пророки” (Мф. 22:40). Дивовижно: на одній чаші ваг сотні статей Божого Закону, на другій – два рядки про любов! Тут щось одне: чи то Господь істотно спрощує нам життєве завдання, чи то ми погано розуміємо, що таке любов.

Скільки пісень про неї заспівано, скільки романів написано! Можна з упевненістю сказати, що вся світова художня література – це література про любов. Так, нарешті, кожен з нас хоч когось у житті любив: матір, чоловіка (дружину), дитину. Як же ми не знаємо, що таке любов? Але от давайте пригадаємо, що Церква каже про любов. А почнемо ми з чинонаслідування вінчання.

Коли жених і наречена стають перед священиком на самому початку вінчання, коли ще не прозвучав вигук “Благословенне Царство Отця і Сина і Святого Духа”, ієрей задає майбутньому подружжю дуже дивне запитання. Він запитує обох по черзі: “Чи маєш ти щире і невимушене бажання і твердий намір бути чоловіком (дружиною) цієї людини, яку бачиш перед собою?” І тільки коли отримує тверде “так” і від жениха і від нареченої – починає Таїнство Вінчання.

Чи не дивно? Жодного слова про любов! Ні, щоб запитати просто і відверто: “Ти її (його) любиш?” У чому ж тут річ? А вся річ у тім, що двоє, які стоять перед аналоєм, просто ще не знають, що таке любов. Тобто, звичайно, вони чули про любов, читали про неї, можливо, навіть зустрічали в житті приклади любові, але самі ніколи ще не переживали цей стан. Жених і наречена тільки прийняли спільне рішення дожити, дотерпіти, достраждати до любові. Те почуття, яке вони відчувають один до одного зараз, може називатися закоханістю, захопленням, пристрастю, похіттю нарешті, – адже і таке буває! Любов же – це зовсім інше. Любов – це те, до чого їм ще треба дійти важкою дорогою шлюбного подвигу. Любов – результат їх щоденних, щохвилинних зусиль, плід їх сліз і радощів, любов – те, що виросте колись, можливо до кінця їх непростого життя, подібно до того як прекрасна квітка виростає з пороху земного, з гною, з гумусу. Насіннячко майбутньої квітки створив Бог, а людина кинула його в землю і любовно працювала, доглядаючи за ним, оберігаючи і захищаючи слабкий паросток.

Ви тільки вдумайтеся в слова сьогоднішнього євангельського читання! Христос не ставить нам завдання любити всіх! Він бачить слабку і лукаву душу нашу, Він розуміє, як мало в нас сил, і тому пропонує любити хоч би тільки ближніх, і то не якоюсь там немислимо великою любов’ю, ні! Він просить полюбити ближнього тією ж самою мірою, якою кожна людина любить саму себе.

Дійсно, не скасувати, але виконати Закон прийшов Господь на землю! “Виконати” – тобто зробити повним, заповнити, і коли так, тоді зрозуміло, що все ці півтори тисячі заповідей і правил Закону – тільки передмова, лише “розминка” перед найголовнішим. Перед тим, до чого людина покликана: перед любов’ю. Тоді зрозуміло, чому Спаситель, викриваючи знавців і ревнителів Закону, фарисеїв, скаже їм з гіркотою і докором: “Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м’яти, кропу і кмину, а облишили те, що є найважливіше в законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати” (Мф. 23:23). Немислимо сучасній людині уявити собі, як же це можна підставити тому, хто ударив тебе по правій щоці, ще й ліву! Але давайте замислимося: а якщо ударить той, кого ти любиш? Ударити у відповідь? Убити? Розлюбити? Та неможливо розлюбити того, кого любиш! Недаремно апостол Павло так прямо і каже: “Любов ніколи не минає, хоч і пророцтва скінчаться, і мови замовкнуть, і знання зникне” (1Кор. 13:8). Ну, а якщо розлюбив, значить, і не любив ніколи, значить, не доріс ще до любові. Бо, за тим самим словом апостольським, любов, справжня любов “довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не вихваляється, не пишається, не безчинствує, не шукає свого” (1Кор. 13:4,5).

Неймовірно важке завдання поставив перед нами Спаситель. Настільки важке, що іноді хочеться замінити його чимось простішим: наприклад, прийти в храм і поставити разом двадцять свічок або прочитати три акафісти підряд, коротше – зробити щось таке, що має кінець, чітку межу, жорстку міру. Але ніщо не може замінити любов! Тому все своє життя християнин вчиться не просто молитви читати чи співати в церковному хорі, усе своє життя християнин вчиться любити, щоб услід за апостолом Петром сказати перед труною: “Господи! Ти все знаєш: Ти знаєш, що я люблю Тебе” (Ін. 21:17). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 15 неділя після П’ятидесятниці