Божий дар спасіння

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Стародавній переказ розповідає нам про те, що Свята Діва з’явилася на світ вже після того, як її батьки втратили всяку людську надію на народження дитини. Вони думали, що помруть бездітними. Здається, усі людські засоби вичерпані, здається, сподіватися більше немає на що, здається, усе земне тебе підвело, зрадило, залишило – немає на що розраховувати. І от саме тоді, коли все людське рушиться, виявляє свою славу Сила Божа. Але виявляє тим, хто стоїть твердо, мужньо, упевнено, – тим, хто сподівається. І так буває завжди, коли Господь хоче явити Свою силу.

Батьки Пресвятої Діви, за цим переказом, уповали, хоча і були у великій печалі. Але Господь передбачив їм народження дочки, і вони повірили. Вони повірили тому, що здійсниться обіцяне! Не як Захарія – батько Іоанна Хрестителя, – який не зумів повірити диву, яке сповістив сам ангел. Ні, і праведна Анна, і Йоаким прийняли цю звістку з радістю!

І от ми повинні запитати себе, на кого ми більше схожі: на Захарію, який засумнівався і був за це наказаний німотою, або на батьків Пресвятої Діви, які тут же з радістю повірили в надзвичайне? Ті з нас, хто повторює разом з усіма слова, що Христос прийшов у цей світ, щоб спасти грішників серед яких я перший, але не думає про те, що Господь дійсно дав нам прощення і спасіння, ті, які похмуро кажуть: “Все одно ми всі загинемо, немає нам прощення, немає виходу”, – ті, які не відчувають силу рятівної благодаті Божої, – вони і схожі на Захарію, який засумнівався. Ми ж повинні наслідувати батьків Пресвятої Діви.

Якщо Господь нам каже, що Він прийшов нас спасти, якщо Він приніс у світ Свою силу, якщо Бог так полюбив світ, що віддав Свого Сина Єдинородного, щоб кожен з нас не загинув, а мав життя вічне, – хіба може бути Одкровення це, слова ці, обіцянки і пророцтва марними та порожніми? Хіба не повинні ми з усією щирістю, усім серцем прийняти це? Адже не сказав Господь, що кожен віруючий буде колись спасенний. Ні! Вже сьогодні ми можемо відчути це спасіння. Ви можете запитати, де ж це спасіння? А спасіння є життя з Богом і в Богу.

Так можна жити сьогодні, тут і зараз, у цьому житті. Можна потім знову це втратити – через свою недбалість, через свою гріховність, через свою неміч. Але те, що людина втрачає, Бог допомагає їй знайти. Для цього нам дається таїнство сповіді: коли, втративши дорогоцінну єдність з Богом, мир з Ним, ми знову приходимо, щоб примиритися з Ним через розкаяння і отримання прощення.

Він дав нам спасіння сьогодні, тут і тепер. І ми повинні просити в Нього, щоб впевненість у цьому, це почуття жили в нас. Тоді кожен наш крок, тоді кожен день нашого життя будуть пройняті тихим світлом Євангельської радості. Ми станемо жити не так, як жили досі, – нехтуючи плодами Хреста Христового, нехтуючи тою рятівною благодаттю, яка сходить від Бога, а ми будемо жити поблизу від Нього, і наші справи і думки здійснюватимуться перед Його обличчям. От тоді ми дійсно будемо спасенними Господом, тоді ми дійсно явимо себе дітьми Божими, які живуть не за законами гріха і зла, а за заповідями Христовими.

Як дізнатися про це, як упевнитися? Сам Господь посилає нам у серце почуття впевненості в цьому. І крім того, наші вчинки, наші думки, наші стосунки з людьми завжди показують, чим людина живе. Вони завжди свідчать, чи євангельським шляхом йде людина чи шляхом гріха.

Бо любов Христова обіймає нас” (2Кор. 5:14), – каже Біблія. І на таку любов ми не можемо не відповісти своєю любов’ю. Адже як не бути вдячним Богові? Людська невдячність – великий злочин, низькість душі.

Ви запитаєте, чим ми можемо віддячити Тому, Хто нас спас, Тому, Хто так полюбив світ, що віддав Сина Свого улюбленого. Відповідь дав Він Сам. Він сказав нам усім ясно і просто: “Те, що ви зробите для братів Моїх менших, ви зробите і Мені” (див. Мф. 25:40). Іншими словами: з того, як ви поводитесь з людьми, виявлятиметься, чи дійсно ви хочете дотримуватися заповідей Господніх або всі ці слова для заспокоєння власної совісті, а насправді віра ваша лицемірна, нежива та мертва.

Отже, перед нами шлях справжнього прийняття Слова Господнього. Зрадіємо і подякуємо Богові за цей Дар, як батьки Пресвятої Діви були ради довгоочікуваній Дочці. Дочці, через Яку сталося наше спасіння. Бо ми отримали і цю Дочку – Пресвяту Діву Марію, ми отримали і Її Божественного Сина, Який спасає, прощає і примиряє нас з Богом. Така воля Божа про нас, щоб ми жили не далеко від Нього, а разом з Ним, у силі Духа, у світлі правди, у світі любові. Амінь.

Автор: протоієрей Олександр Мень

Усе по темі: Різдво Пресвятої Богородиці