Ще одне зусилля на слово Господа

Чудесний улов, Антон Лосенко

Євангельське читання вісімнадцятої неділі по Зісланні Святого Духа (Лк 5:1-11) пригадує нам початок місійної діяльності нашого Господа. Христос, розпочинаючи спасенну проповідь, кличе до послідовництва Своїх перших учнів. А саме галилейських рибалок, втомлених цілонічною безуспішною працею. Справді гарним є спосіб покликання учнів. Господь просить Симона відчалити на глибінь і закинути сіті. З людської точки зору ця просьба не мала іншого сенсу як надарма витратити сили. Симон добре знав це. Він пробує пояснити Учителеві, що це буде ще одна безуспішна спроба, кажучи, що цілу ніч вони трудилися намарно.

Аж ось тут їх, втомлених і розчарованих, просять зробити ще одне зусилля. І Симон робить. На слово Учителя. Добре відомий нам результат Симонового послуху: цілу ніч вони трудилися, аби спіймати бодай малу кількість риби, а тут, маючи таку силу риб, вони лишають її, більше не клопочучись нею.

Нерідко і в житті кожного з нас Господь просить нас зробити ще одне зусилля. Але чи робимо ми щось, якщо наперед знаємо, що це буде безуспішно? Чи згідні ми зробити ще одне зусилля, якщо ціле своє життя ми трудилися і робили тисячі марних зусиль? Насправді ні. Практичний розум говорить так не діяти. І маємо рацію в певних речах. Але погляньмо на ситуації, коли Бог каже нам зробити щось неможливе, або щось непосильне, або щось по-людськи безглузде. Каже, до прикладу, нагодувати голодного останнім куском хліба. Або каже діяти справедливо у тотальній системі несправедливості (не давати хабар у ситуації, в якій без хабарництва результат буде «точно» небажаний). Або каже дати чималі гроші незнайомій людині, що має серйозну потребу. Або навіть ризикувати життям заради когось малознайомого, а то й ворога. Це речі, які видаються нам неможливими, непосильними і безглуздими. Тому ми їх не робимо. Маємо для свого оправдання неможливість, непосильність і безглуздість тих речей.

А Господь каже у совісті кожного з нас зробити ще одне зусилля нехай після тисячі марних зусиль, після тисяч випадків розчарування. Каже зробити ще одне зусилля, навіть якщо воно виглядає найбезглуздішим з усього, що ми робили перед тим. Як і Симонові колись, так і нам не обіцяє за це винагороди. Не вмовляє і не погрожує. Просто просить. Для того, щоб зробити нас правдиво щасливими. «Не бійся!» – каже нам як і до Симона. «Не бійся повірити Мені, не бійся робити неможливе і нести непосильне. Не бійся бути незрозумілим і дивним для світу. Не бійся на Моє слово робити по-людському безглузде, а насправді величне».

Автор: Марія Ярема

Усе по темі: 18 неділя після П’ятидесятниці