Бути виконавцями Божого слова

Багач і Лазар, Юліус фон Каролсфельд

Дорогі брати і сестри. Роздуми над притчею про багача і Лазаря варто поєднати із притчею про сіяча минулої неділі, щоб відкрити усю глибину її значення. Притча про багача і Лазаря показує нам практичні плоди притчі про сіяча, а зокрема наслідки ставлення людини до слова Божого. Вірність Божому слову запевнює людині злуку з Богом, радість в небі, а невірність – наражає людську душу на вічні муки.

Вірність Божому слову допомагає нам прокладати дорогу до Бога через стосунки любові і милосердя до ближніх, які стають духовним містком до Бога, до вічної радості. Слово Боже відкриває нас на потреби ближніх, а тим самим на самого Бога згідно слів Христових: „Зробивши це одному з цих братів Моїх менших, Мені зробили” (Мф. 25:40). Боже слово має допомогти нам дотримуватись основного дороговказу до неба – заповідей любові Бога і ближнього, які нерозлучні між собою.

Притча про багача і Лазаря пригадує нам, що ми повинні бути не тільки слухачами, а й виконавцями Божого слова: „Будьте ж виконавцями слова, а не тільки слухачами, які самих себе обманюють. Бо хто слухає слово і не виконує, той подібний до людини, яка розглядає природні риси свого обличчя у дзеркалі: вона подивилась на себе, відійшла і відразу ж забула, яка вона. Але хто вникне в закон довершений, в закон свободи, і перебуватиме в ньому, той, будучи не слухачем, який забуває, а виконавцем діла, блаженний буде у своїй діяльності” (Як. 1:22-25).

Ми не раз говоримо між собою, що нема справедливості на світі, хоча це не означає, що в Бога також її немає. Багатство і бідність, щастя і страждання є вічними супутниками суворої дійсності нашого земного життя. Цією Євангельською притчею про багача і Лазаря Ісус Христос розвіває ці наші темні думки, і показує, що та велика нужда і страждання на землі, нещастя і несправедливість у світі не походять від Бога, але є наслідком людських гріхів, черствості серця на слово Боже, народжуються з людського егоїзму, злоби, скупості, заздрощів і ненависті та з надмірного прив’язання до земних розкошів, коли люди не хочуть ділитися своїм добром з ближніми.

Деякі люди кажуть: а чому я маю це робити, це не мій обов’язок; чому я маю ділитися своїм добро з іншими, якщо я заробив його важкою працею. Євангельський багач, можливо, не був великим грішником, бо про якісь інші його гріхи у притчі не згадується. Але й нічого доброго у житті він не зробив, бо не ділився хлібом з бідним Лазарем. Він занедбав робити добро бідним, хоч мав нагоду кожного дня сказати своїм слугам, щоб занести цьому бідному, що лежав при його воротах, бодай ті крихти, які спадали з його столу. Але цієї нагоди у своєму житті він не використав, і за це сам засудив себе на вічні пекельні муки.

Не розчаровуймося, дорогі, злом у світі, не падаймо духом від браку достатку чи радості тіла, а дбаймо передусім про добро і радість душі, помагаючи бідним, щоб вона не сумувала, а раділа у вічності через терпеливість у різних труднощах тут на землі. До цього закликає нас апостол Павло і дає нам таку пораду: „Роблячи добро, не будемо сумувати, бо у свій час пожнемо, якщо не ослабнемо. Отже, доки є час, будемо робити добро всім, а найбільше ж своїм за вірою” (Гал. 6:9-10). Бо навіть найменше добро – „склянка води”, як навчав Христос, буде великим багатством для душі в небі і джерелом непроминаючої радості. „І хто напоїть вас чашею води в ім’я Моє, тому що ви Христові, істинно кажу вам, не втратить своєї нагороди” (Мк. 9:41).

Отож, брати і сестри, не будьмо швидкі до зла, а швидкі до добра, задля свого вічного щастя. Придбаймо собі поміччю бідним духовних друзів, що поведуть нас до неба, вічні скарби для нашої душі, які будуть джерелом її вічної радості у Царстві нашого Небесного Отця. Амінь.

Автор: о. Михайло Чижович

Усе по темі: 22 неділя після П’ятидесятниці