Любов’ю до наших ближніх вчімося виявляти свою любов до Бога

Милосердний самарянин, Джузеппе Марія Креспі

У тогочасних вчених у писанні та саддукеїв, щодо досконалості та щодо виконання закону, розуміння було таким, що саме любов Бога та любов ближнього є основою релігійного життя. Саме тому, коли у відповідь на отримане питання Ісус перепитує: «В законі що написано? Як читаєш?» – то законовчитель відразу відповідає: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого – як самого себе». Та ці дві заповіді між собою ніяк не пов’язувалися, тобто любити Бога – це одна дійсність, а любов до ближнього – це вже зовсім інше поле. Саме це підкреслює Ісус, коли розказує про священика та левіта – вони є посвячені для служіння Богові і коли повстає питання прислужити вмираючому (і цим самим стати ритуально нечистим, на певний час втратити право і можливість приступати до служіння Богові), то вони проходять повз.

Крім того існувало дуже багато трактувань того, хто саме є цим ближнім, кому я маю виявляти мою любов – саме в цьому і є суть питання законовчителя Ісусові: «А хто ж мій ближній?»

Милосердним щодо побитого стає лише самарянин (до них євреї ставилися зневажливо, вважаючи їх такими, що відреклися від правдивої віри та опоганилися).

Цією притчею Ісус зв’язує дві заповіді в одну і показує, що немає жодного протистояння між заповідями любові Бога та ближнього, бо вони обидві відносяться до одного серця – серця конкретної людини, котра або вирішує і шукає можливості жити цією любов’ю, або ж лише імітує цю любов, роблячи все, щоби її вчинки виглядали максимально правдоподібно. І питання вже не в тому, хто є моїм ближнім, а чи я є ближнім для того, хто є поряд зі мною.

Нехай Господь розбудить наші серця до відкритості, щоби ми саме в правдивій та мудрій любові до наших ближніх вчилися виявляти свою любов до Бога.

За матеріалами сайту www.ukr-parafia-roma.it

Усе по темі: 25 неділя після П’ятидесятниці