Каїнів гріх

Вбивство Каїном Авеля, Гюстав Доре

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Коли ми думаємо про спокуси, які підстерігають християнина на кожному кроці, найчастіше видаються нам якісь жахливі, люті, гріховні пристрасті, і багато хто з нас готується до боротьби саме з такими важкими гріхами. Адже це саме їх ми маємо на увазі, коли губи наші, та і серця теж, волають до Бога: “Не введи нас у спокусу”! А тим часом найчастіше і найбільше нам у повсякденному нашому житті доводиться стикатися з так званими дрібними гріхами, якимись жалюгідними пристрастями, які, як нам здається, і на увагу особливу не заслуговують. Тому приходить людина на сповідь і якось винувато навіть каже священикові: “От, отче, усе одне й те саме, дрібниці усілякі, роздратування та образи, а в іншому – ніби нічого”. Тобто, потрібно розуміти, якщо людина нікого сокирою не зарубала, банк не пограбувала, подружжю не зрадила, то їй, бідоласі, вже і каятися немає в чому.

От якщо нас собака укусить та ще й одяг порве – це боляче, це страшно, це запам’ятовується надовго і терзає потім не один день. А якщо комарі невпинно кусають, то це, звичайно, неприємно, але ж не смертельно, цілком до цього звикнути можна.

За всі роки свого священства я не пригадаю, щоб хтось колись каявся в тому, що він – заздрісник. І в цього є тільки два пояснення: ми не знаємо, що таке заздрість, або вважаємо цей гріх абсолютно несуттєвим, неганебним, дріб’язковим. Якщо ми навіть і каємося в цьому гріху, то уявляємо його в безневинній, у самій вибачній формі: “Подруга чобітки купила такі красиві, я їй і позаздрила”. Подумаєш, яка біда – чобіткам позаздрила! Хіба це серйозно?

Але от Василій Великий так не вважав. Він сказав якось, що пристрасті згубнішої, ніж заздрість, не зароджується в душах людських. А святитель Іоанн Златоуст сказав ще різкіше: “Хоч би подавав милостиню, хоч би вів тверезе життя, хоч би постив, але ти злочинніший за всіх, якщо заздриш братові твоєму”. Усе зло світу від заздрості. Кращий з ангелів пав, бо позаздрив Богові. Христа розіп’яли, бо хранителі і тлумачі Закону заздрили убогому Синові галилейського теслі.

І в сьогоднішньому Євангелії ми читаємо про якогось начальника синагоги, який ніби печеться про дотримання Закону, про точне виконання його приписів і, здається, з останніх сил старається, щоб святиня його народу не була зневажена. Насправді ж увесь пафос, усе обурення цього релігійного чиновника мають своєю основою елементарну заздрість. Подібно до того, як вогонь люто пожирає сухий хмиз, заздрість знищує все те добре, що милосердний Господь вселив у людську душу. Як всякий гріх, як злі демони пекла, заздрість ніколи не виступає у своєму власному вигляді. Вона маскується в ревнощі про справу, в турботу про краще влаштування життя, у піклування про порядок і правила. Хіба цей юдейський законник хотів зла? Хіба він виступав проти зцілень? Самому йому здавалося, що він – втілена справедливість. Насправді ж це звична багатьом заздрість.

От вони, уражені серцем прикладом чужої доброти, і волали в люті: “Розіпни, розіпни Його!”

Є два способи реагувати на чужі гріхопадіння. Перший – з азартом мисливця підраховувати гріхи ближнього, використовуючи його падіння як можливість самому піднятися. Ну, а другий – це, ставши мимовільним споглядачем чужої ганьби, спробувати побачити цей гріх і в собі теж. Так і ми з вами, слухаючи сьогоднішнє євангельське читання, Богом закликаємося до відшукування у своїх власних серцях отруйних куколів заздрості. Так і ми з вами, коли наше життя зводить нас із заздрісником, не можемо і не повинні витрачати жару душі на викриття ближнього свого, а можемо і повинні обернути спокусу в привід для покаяння. Ми можемо і повинні відшукати у своїй душі виразки заздрості, яка, якщо нам не вдасться їх відшукати і, відшукавши, загоїти і знешкодити, цілком здатні привести нас до Каїнової злості, а там і до Каїнового гріха – до вбивства брата свого. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 27 неділя після П’ятидесятниці