Святитель Миколай, архієпископ Мир Лікійських, Чудотворець

З поміж великих святих угодників Божих святитель Миколай Чудотворець користується особливою любов’ю нашого народу. Чудотворця знають і шанують Схід і Захід, усі християни і навіть магометани.

Усе життя св. Миколая – це нескінченні благодіяння і чудеса, подані стражденному людству. Свята Церква прославляє Миколая Чудотворця як мудрого правителя, швидкого помічника всім, хто опинився в біді та скорботах. Він швидко з`являється скрізь, де потрібна його допомога. І нині він приходить до тих, хто кличе його допомогти і заступити від біди.

Згідно з різними переказами Миколай народився 270-286 рр. у грецькому місті-колонії Патара в провінції Лікія (Мала Азія, сучасна Туреччина). Батьки його Феофан і Нонна були з благородного роду і дуже заможними, що не заважало їм бути благочестивими християнами, милосердними до бідних і старанними молитовниками до Господа.

Змалку Миколай був дуже релігійним: вдень він не виходив з храму, а вночі молився і читав Святе Письмо та інші священні книги, створюючи в собі гідне житло для Святого Духа. Дядько його, єпископ Патарський Миколай, радіючи духовним успіхам і високому благочестю племінника, поставив його в читця, а потім звів Миколая в сан священика, зробивши його своїм помічником. Служачи Господові, юнак палав духом, а досвідченістю в питаннях віри був подібний до старця, чим викликав подив і глибоку повагу людей. Оскільки Святий Миколай вважається покровителем моряків, існує версія, що він також був мореплавцем або рибалкою, але ймовірніше, що його родина мала певне відношення до рибальства.

По смерті батьків йому залишився великий спадок. Він вирішує роздати майно потребуючим і здійснює цей задум протягом тривалого часу. Творячи милостиню, святитель Миколай завжди намагався зробити це таємно і приховати свої благодіяння.

Його дядько єпископ вирушаючи на поклоніння до святих місць в Єрусалим, доручив своєму племіннику управління своєю єпархією. Миколай усією душею віддався виконанню нелегких обов’язків єпископського управління.

Після повернення дядька з Палестини, святитель виклопотав благословення на подорож у Святу Землю. По дорозі святий передбачив бурю, що насувалася та загрожувала кораблю потопленням і силою своєї молитви утихомирив її.

Діставшись до древнього міста Єрусалиму, святий Миколай, обійшов святині, пов’язані із земним служінням Сина Божого. Рухомий любов’ю до Божественного Людинолюба, святий Миколай вирішив віддалитися від людей у пустелю. Але Господу угодне було, щоб такий світильник віри не залишався серед безлюдної пустелі, але яскраво освітлював Лікійську країну. І ось, за волевиявленням зверху, благочестивий пресвітер повернувся на батьківщину.

Повернувшись у Лікію, святий, прагнучи віддалитися від світської метушні, вступив у Сіонську обитель, засновану його дядьком єпископом. У тихій самоті чернечої келії він думав залишитися на все життя. Але настав час, коли великий угодник Божий повинен був виступити верховним керівником Лікійської Церкви, щоб просвічувати людей світлом євангельського вчення і своїм доброчесним життям.

Підкоряючись цьому Господньому велінню, Миколай пішов з обителі і місцем проживання обрав не своє місто Патари, де всі його знали і шанували б його, а велике місто Мири, столицю і митрополію Лікійської землі, де ніхто його не знав і де він міг швидше уникнути світської слави.

Але помер архієпископ усієї Лікійської країни Іоанн. Для обрання нового архієпископа зібралися в Мири всі місцеві архієреї. Багато було запропоновано до обрання розумних і чесних людей, але спільної згоди не було.

Одному з єпископів явився у видінні чоловік, осяяний неземним світлом, і повелів у цю ніч стати в притворі храму і помітити, хто перший прийде в храм на ранкове богослужіння: це і буде угодний Господу чоловік, якого єпископи повинні поставити своїм архієреєм; відкрите було і ім’я його – Миколай.

При вступі в управління Мирлікійською єпархією, святитель Миколай сказав сам собі: “Тепер, Миколаю, твій сан і твоя посада вимагають від тебе, щоб ти цілком жив не для себе, а для других!” Покликаний пасти Церкву Божу в архієрейському сані, святитель Миколай залишався тим же великим подвижником, являючи пастві образ лагідності, доброти і любові до людей.

Але наближалися дні випробувань. Церква Христова зазнала гонінь за часів правління імператорів Діоклетіана та Галерія (303-311 рр.). Святитель Миколай у ці важкі дні підтримував у вірі свою паству, голосно і відкрито проповідуючи ім’я Боже, за що був кинутий до в’язниці разом з іншими християнами, де підтримував їх і перестерігав твердо переносити узи, тортури і муки. Його самого Господь зберіг неушкодженим.

За часів імператора Костянтина Великого його звільнили, і він повернувся до своєї пастви, яка з радістю зустріла свого наставника і заступника. Незважаючи на велику лагідність духу і чистоту серця, святитель Миколай був ревним і відважним воїном Церкви Христової. Так у 325 році святитель Миколай був присутнім на першому Вселенському Соборі, де ревно захищав Православну віру.

Після повернення з Собору святитель продовжував свою благотворну пастирську діяльність з влаштування Церкви Христової: затверджував у вірі християн, навертав до істинної віри язичників і напоумляв єретиків, рятуючи тим їх від загибелі.

Ще за життя святитель здійснював багато чудес. З них найбільшу славу принесло святителю позбавлення від смерті трьох чоловіків, неправедно засуджених користолюбним градоначальником. Святитель сміливо підійшов до ката і утримав його меч, вже занесений над головами засуджених. Градоначальник, викритий святителем Миколаєм у неправді, розкаявся і просив його про прощення. При цьому були присутні три воєначальники, які були послані імператором Костянтином у Фригію. Вони ще не підозрювали, що їм незабаром також доведеться шукати заступництва у святителя Миколая, оскільки їх незаслужено обмовили перед імператором і прирекли на смерть. З’явившись уві сні імператору Костянтину, святитель Миколай закликав його відпустити неправедно засуджених на смерть воєначальників, які, знаходячись у темниці, молитовно закликали на допомогу святителя.

Багато інших чудес здійснив він. Так за молитвами святителя місто Мири було врятоване від тяжкого голоду. З’явившись уві сні одному італійському купцю і залишивши йому в заставу три золоті монети, які той знайшов у своїй руці прокинувшись уранці, попросив його припливти в Мири і продати там жито. Не раз рятував святитель потопаючих у морі, виводив з полону, звільняв ув’язнених.

До глибокої старості сподобив Господь дожити Свого великого угодника. Після нетривалої хвороби 6 грудня 345 року святитель мирно відійшов до Господа. Тіло його було поховане в соборному храмі міста Мири.

Сьогодні його святі мощі спочивають в італійському місті Барі, де вже протягом багатьох століть виточують цілюще миро, від якого й сьогодні багато людей отримують зцілення.

День смерті Святого Миколая відзначають як день Святого Миколая, або просто Миколая щороку 6 грудня. Діяння Миколая стали причиною появи багатьох легенд, завдяки яким він з часом став одним з найвідоміших святих.

Свято Св. Миколая в Україні є особливо бажаним дитячим святом. За традицією, у ніч з 5 на 6 грудня Св. Миколай приносить дітям подарунки і кладе їх під подушку. Серед дітей на Західній Україні встановилася традиція писати Св. Миколаєві листа, в якому дитина вказує, що хорошого та поганого вона вчинила протягом року, і просить про подарунки.

У місті Мира (Мири Лікійські) (сьогодні – Демре), на подвір’ї церкви, де Св. Миколай колись служив, встановлено пам’ятник, де він зображений обступленим дітьми.

Підготував Михайло Лукін

Усе по темі: Святителя Миколая