Стрітення Господнє

Стрітення Господнє, фреска монастиря Діонісіат, Греція

Свято Стрітення вважається святом Христовим і одночасно святом Діви Марії, Пречистої Матери Божої. Бо цього дня Немовлята Ісус як би зустрічається зі Старим Завітом, зі старцем, який, йдучи з цього життя, прощається з ним, дякуючи Богові і кажучи: “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром” – старовина йде, починається нове.

І в той же час Божа Мати чує дивні слова, які ні Вона, ні Йосиф спочатку не зрозуміли, вони навіть як би зніяковіли. Старець узяв на руки Немовляти і сказав: “Ось лежить Цей на падіння і на піднесення багатьох в Ізраїлі“, тобто через Нього багато людей спіткнуться і впадуть, а багато хто повстане, підніметься, оживе: “І Тобі Самій душу пройме меч“. Тобто, і в серці Матері Божої будуть випробування через Її Сина. Цим він передрік Її страждання з перших днів. Ми думаємо, що Мати Божа не мала спокус, але якщо мав спокуси навіть Син Її Божественний, зазнала такі випробування і Вона.

Ось що це означає: меч розрубає Її душу, прониже Її. Так само і люди – одні приймуть, інші відмовляться, одні повстануть, а інші впадуть, бо Господь завжди був каменем спотикання для людей. Коли Він прийшов у світ, то люди повинні були вибрати: з Ним вони чи проти Нього, прийняти їм Його чи відвернутися і йти своєю дорогою. От чому Він був випробуванням і каменем спотикання.

А Мати Божа, яка отримала одкровення про те, що Син Її матиме вічне Царство, що бачила Вона? Вона бачила, як Він з дитинства наражався на смертельну небезпеку: і народився Він не як цар, а в хліву, і потім Його хотіли вбити, і припало батькам таємно, вночі тікати через кодон з немовлям, рятуючи Його життя, – не схоже це було на царювання. І повернувшись, оселився Отрок Ісус не в палаці, а в бідній хатинці, і не було в Нього слуг, не було в Нього війська, не було в Нього земної сили і слави, а був у Нього маленький будиночок і робочий верстак, де Він працював Своїми Руками. І так було не день, і не два: майже все Його життя пройшло в цій майстерні, де Він, схилившись, працював, щоб прогодувати Себе і Свою Матір. Це зовсім не було схоже на царський трон і вічне царювання, якому не буде кінця.

І може бути, ось тут-то меч і пронизав Їй серце, бо Господь Їй обіцяв, але нічого не здійснювалося – життя було звичайним, буденним. І от, здавалося б, настав момент, коли Господь покликав Свого Сина, щоб Він сповістив Своє Царство людям. Але Мати тоді була як би усунена, залишилася одна, без Нього. Він пішов, а Вона лише здалеку могла бачити Його обличчя.

Проповідь Христа в синагозі Назаретській, фреска монастиря Дечани, Косово

Це було ще одне випробування для Божої Матері.

І, нарешті, було останнє випробування. Син входив у Святе місто – нарешті люди Його визнали! Нарешті вони Його прийняли! Вони зустріли Його з радісними вітаннями, як царя. Але не пройшло і тижня, як із цих самих воріт Його вивели зв’язаним, як злочинця, і повели з двома розбійниками на місце ганебної страти.

Вона чекала до останнього моменту, що от щось станеться, що Господь втрутиться, що страта буде зупинена, що гряне грім з неба, але нічого не сталося: небо мовчало, тільки сонце затьмарилось. А Вона стояла біля Хреста, і тільки один Іоанн був з Нею і декілька жінок, а всі Його віддані і вірні учні в страху розбіглися.

От коли Вона могла піддатись сумнівам, от коли ще раз меч розрубав Її серце. Правда чи неправда те, що було передбачене? Що відбувається? Замість трону – публічна, ганебна страта. І до останнього Його видиху Вона, можливо, сподівалася, коли стояла і плакала в жаху біля Хреста. Але коли, побачивши Її, Він промовив, вказуючи очима на Іоанна, юного учня: “Ось Твій син тепер”, – Вона зрозуміла, що Він з Нею прощається, що більше не буде в Неї Сина, що Він доручає Її турботам іншої людини…

Значить, не гряне грім, значить, зараз, тут, на цьому місці Він помре, і дійсно, через короткий час Вона побачила Його обличчя блідим, із закритими очима, мертвим. Де воно, царство? Де обіцяне? Ще раз, вже останнього разу Їй був завданий найтяжчий удар. Що Вона могла тоді думати?

Вона могла згадати, що ангел з’являвся Їй 30 з гаком років тому і обіцяв, але обіцяне не виконалося, що були пророцтва, але вони не збулися, і нічого не залишилося, окрім зради, боязкості, бруду, крові та смерті. І от тут-то Вона випила свою чашу до кінця.

Тому багато хто і каже, що разом з Господом як би серцем була розіпнута і Його Мати. Усе Її життя з того моменту, коли Вона була покликана стати Матір’ю Господа, було Хресним Шляхом. От чому сьогодні, коли ми згадуємо пророцтво старця Симеона, ми схиляємося перед Її ранами сердечними, перед Її ранами душевними, перед її Хресним Шляхом і взиваємо:

Мати Божа, молися про нас, скорботних, пригнічених, грішних, які стоять перед таким самим вибором: або буде нам Господь для падіння, або для повстання.

Розп’яття, фреска церкви св. Миколи, Македонія

Нехай буде так! Щоб молитва Її нас піднімала; щоб через усі спокуси і жорстокі випробування ми зберегли віру, як зберегла її Вона на Голгофі і біля могили свого Сина.

Ми часто стоїмо біля могил не лише своїх рідних і близьких, але і біля могил своїх надій, своїх сподівань, своїх земних людських розрахунків. Багато що доводиться нам ховати, і тоді настає година смутку, маловір’я і відчаю. Але якщо ми згадаємо про Хрест Богоматері, то знову почуємо голос Божий, знову піднімемося, розпрямимося і скажемо:

Господи! Як Мати Твоя, Котра йшла за Тобою в твердості і сподіванні, складала в серці Своєму священні слова, так і ми ці слова складатимемо, щоб вони нас у темній ночі життя зміцнили і надали нам сили. Амінь.

Автор: протоієрей Олександр Мень

Усе по темі: Стрітення Господнє