Що мені зробити, щоб успадкувати життя вічне?

В книзі Буття 12:1–3 розповідається про покликання Авраама, якому Бог дає чотири великі обітниці: «І сказав Господь Авраму: піди з землі твоєї, від роду твого і з дому батька твого і йди у землю, яку Я покажу тобі; і Я спороджу від тебе великий народ, і благословлю тебе, і звеличу ім’я твоє, і будеш ти благословенням; Я благословлю тих, що благословляють тебе, і тих, що лихословлять тебе, прокляну; і благословляться у тобі всі племена земні». В наступних розділах ці обітниці землі, народу та благословення, яке пошириться на всі народи, ще раз потверджуються та уточнюються:

  1. Обіцянка великої землі: «Від ріки Єгипетської до великої ріки, ріки Євфрату» (15:18);
  2. Обіцянка великого народу: «Зроблю нащадків твоїх, як пісок земний; якщо хто може порахувати пісок земний, то і нащадки твої полічені будуть» (13:16);
  3. Обіцянка великого благословення: «Благословлю тебе, і звеличу ім’я твоє, і будеш ти благословенням» (12:2);
  4. Благословення пошириться на всі народи: «Благословляться у тобі всі племена земні» (Бут. 12:3).

Всі ці чотири великі обітниці Бог поступово сповнює в історії нащадків Авраама – народу Ізраїлю та Церкви. Книга Второзаконня каже, що Ізраїль став народом (пор. Втор 27:9) перед тим, як через Ісуса Навина Господь подарував йому землю (пор. ІН 11:23). Апостол Павло в Посланні до Галатів пояснює значення третьої обітниці: «Але Авраамові було дано обітниці і сімені його. Не казано “і нащадкам”, ніби про багатьох, а як про одного: і нащадкові твоєму, Який є Христос» (3:16).

Від покликання Авраама і до сьогодні Бог засвідчує нам Свою вірність та виявляє Свою незбагненну милість і благодать. Тільки Його благодаттю ми можемо досягти якихось успіхів, а тим більше тільки завдяки Його милості отримати у спадкоємство життя вічне – життя іншої якості, яке є життям самого Бога. Питання знатного чоловіка до Ісуса: «Учителю благий, що мені зробити, щоб успадкувати життя вічне?», – репрезентує типово юдейський спосіб мислення, – вічне життя (євреї також називали його життям майбутнього віку) можна осягнути виконуючи заповіді, – тобто певні вимоги чи правила. Проблема полягає в тому, що всіх правил ніхто не може виконати і це важливо визнати. Апостол Павло говорить про це дуже чітко: «Бо ми знаємо, що закон духовний, а я плотський, проданий гріху. Бо не розумію, що роблю: тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю. Коли ж роблю те, чого не хочу, то згоджуюсь із законом, що він добрий, а тому не я вже роблю те, а той гріх, що живе в мені. Бо знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добре; бо бажання добра є в мені, але щоб зробити таке, того не знаходжу. Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю» (Рим. 7:14-19). «Бо благодаттю ви спасені через віру, і це не від вас, це – Божий дар» (Еф. 2:8).

Що ж можемо тоді робити? Насамперед усвідомити власну слабкість та неміч, а потім, – після покаяння та навернення, – прийняти з вдячністю благодать нового Життя, яке дарує нам Христос. Це також означає відповісти нашим довір’ям (таке є біблійне значення нашого слова «віра») на Божу вірність та нашою слабкою любов’ю на Його Любов, яку Біблія окреслює терміном «агапе», і яку Павло характеризує аж шістнадцятьма дієсловами (пор. 1Кор. 13). Це означає почати жити серцем, а не холодним розрахунком; дозволити собі на спонтанність та людські почуття, вийшовши за межі “установок і програм”. Означає відважитися жити Євангелієм, – взяти свій хрест та піти слідами Христа і з любов’ю дати себе навіть «розп’ясти», – полишивши людські уявлення про успіх та теорії про вдалий менеджмент життя. Означає поставити Бога на перше місце, і тоді все інше стане на свої місця. Врешті це означає бути просто собою, вільною людиною, в якій Бог бачить Свій образ, і яка дякуючи за кожен прожитий день, – як мала дитина, – вміє святкувати життя. «Бог же має силу збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви, завжди і в усьому маючи всякий достаток, були багаті на всяке добре діло» (2Кор. 9:8). Амінь.

Автор: о. Юрій Щурко (з циклу: “Розважання над Словом Божим“)

Усе по темі: 30 неділя після П’ятидесятниці