Про суд Божий

Є речі, які ми не можемо не знати. Можливо, ми вважали за краще б не знати – але ми знаємо. Вони глибоко вписані в саму нашу природу. І одна з цих речей – неминучість суду Божого. Ми знаємо про себе, що ми осудні, відповідальні. Ми знаємо це навіть не з біблійного одкровення, а зсередини – про це нам говорить, як нагадує апостол Павло, «совість і думки, які то звинувачують, то виправдовують одна одну». Навіть язичники, які ніколи не чули проповіді про суд Божий, мають усвідомлення морального закону і відплати. Це усвідомлення, від якого ми не можемо піти.

Навіть атеїсти, що заперечують Бога і Його суд, апелюють до обов’язкового для всіх людей морального закону – коли вони засуджують одних людей і хвалять інших, вони тим самим проголошують, що люди повинні поступати певним чином, діяти згідно відомим для них уявленням про добро і зло, і що відмова поступати згідно морального закону робить людину винною. В їх світогляді це неминуче з’являється в питанні – звідки береться моральний закон і хто судить вчинки людини, якщо Бога немає? Але саме усвідомлення того, що ми повинні поступати певним чином, абсолютно невикорінне.

У соціальних мережах люди люто сперечаються, щоб відстояти моральну правоту – свою особисту чи групи, до якої вони себе відносять. Спроби вигородити себе і своїх з боку можуть виглядати дуже жалюгідно. Найчастіше ця вказівка пальцем і крик «а от вони!» неначе «їх» беззаконня, справжнє або уявне, може врятувати нас від засудження.

Але, так чи інакше, люди шукають виправдання. Вони неначе постійно бачать себе перед судом і шукають собі виправдань, вибачень і пом’якшувальних обставин.

Звичайно, ми можемо заперечувати цей суд – люди взагалі з великим успіхом заперечують будь-які речі, які їм не подобаються. Але це не означає, що ми про нього не знаємо. Біблія в цьому плані просто прояснює реальність, яку ми схильні ховати від себе. «І як людям визначено один раз умерти, а потім суд» (Євр. 9:27), «бо всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе» (2Кор. 5:10)

Настане момент – і кожен з нас невідворотно наближається до нього – коли ми виявимося або серед тих, хто почує «прийдіть, благословенні» або серед тих, кому буде сказано «відійдіть, прокляті». Безліч фресок, ікон і картин зображують цей великий день, коли виправдані успадкують призначене їм вічне блаженство, засуджені ж скинуться в пітьму зовнішню. Пам’ятаю, як ще в моєму глибоко радянському дитинстві я був у музеї «Історії релігії і атеїзму» і побачив одну з таких картин. «Раніше люди вірили – пояснили мені – що настане день, коли Бог судитиме людей за їх справами. А оскільки кожна доросла людина усвідомлює, що вона згрішила, цей суд і називався страшним».

Все ті складні конструкції самобманів і самовиправдань, які ми зводили усе наше життя, рухнуть в одну мить, і ми побачимо те, що в глибині душі знали завжди. Гріх є гріх, зло є зло, і ми свідомо раз за разом вибирали саме їх. Посилання на «них» з їх злодійствами не допоможуть, як не допоможуть і товсті книги, написані тими або іншими авторитетами, щоб довести, що гріх це не гріх. Ми усі знаємо це заздалегідь – хоча схильні люто це заперечувати. Є тільки один шлях спасіння – Христос.

Апостоли сповіщають, що Христос помер за наші гріхи – і заради Його хресної жертви нам сповіщається виправдання. Ми можемо бути виправдані на Страшному Суді не нашими діяннями, але діяннями Праведника, Який визнає нас Своїми і несе наше беззаконня на Собі. Він – наша єдина надія, спасіння і виправдання; перед лицем суду Божого християнин вчіплюється в Христа як людина, що провалюючись у прірву, вчіплюється в твердий уступ.

Є гріх і погибель, пекло, готове поглинути нас назавжди, – і є Спаситель, Який прийшов нас позбавити. Пекло, яке вже тут і зараз вимагає наші душі. Полум’я злорадості і ненависті, гніву, гордині і лютої самоправедності. Христос, Який шукає відвести нас від цього вогню геєнського, – у міру того, як ми коримося Йому.

Життя християнина – це життя перед лицем суду Божого. Як це виглядатиме на суді? Що я скажу про це? Але суд – це не лише те, що чекає на нас після смерті; цей той вибір, який ми здійснюємо тут і зараз. Як сказано в Євангелії: «Суд полягає в тому, що світло прийшло у світ, а люди полюбили темряву більше, ніж світло, бо діла їхні були лихі; бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло і не йде до світла, щоб не викрилися діла його, бо вони злі. А хто чинить правду, йде до світла, щоб відкрилися діла його, бо вони чинилися в Бозі» (Ін. 3:19-21).

Світло Христове – якщо я допущу його у своє життя – викриє якісь мої справи, спонукає мене переглянути якісь мої цінності і спрямування. У чомусь визнати себе неправим, від чогось відмовитися. Але якщо я піду назустріч Йому – я буду виправданий. Якщо я відкину це світло – буду засуджений. Зрештою є тільки два варіанти – ми або приходимо до світла, або йдемо в пітьму.

Автор: Сергій Худієв