Є в Україні звичай, пов’язаний зі святом Христового Стрітення – освячення свічок. Цей обряд нагадує нам, що Ісус Христос, Світло від Світла, у день принесення до Єрусалимського храму перший раз об’явив себе прилюдно як “Світло на просвічення народів”. Цю традицію, до речі, запровадив в Українській Церкві святитель Петро Могила. Побожні християни мають звичай берегти освячені на Стрітення свічки і світити їх у разі потреби, під час домашньої молитви з вірою і надією, що Бог дасть їм бажане добро і обереже від нещастя. Церква застерігає віруючих від того, щоб надавати освяченим на Стрітення свічкам якогось чудодійного чи магічного значення: “Стрітенська свічка нагадує нам про запалений у кожному з нас вогник благодаті Божої, який слід зберегти в собі протягом всього нашого земного шляху. В міру того, як ми зберігаємо та захищаємо цю іскру віри в наших серцях, ми протистоїмо силам зла, які постійно нас оточують і намагаються віддалити нас від ще одного Світоча – світла вічного життя, що осяює цей шлях”.

Також з події принесення Ісуса до святині Божою Матір’ю бере свій початок обряд християнського “виводу”, коли матері-християнки приносять своїх новонароджених дітей до церкви, де відбувається церковне благословення матері й дитини. Таким обрядом виводу Православна церква виявляє пошану жінці, яка в чесному християнському подружжі породила нового Божого слугу.

Історія розвитку свята Стрітення Господнього

Свято Стрітення встановлене було спочатку в Єрусалимській Церкві в IV ст. Спочатку це не було самостійне святкування, а всього лиш завершальний день сорокаденного періоду після Богоявлення. Схильність до богослужбового прославлення подій із земного життя Спасителя утвердилася в Православній Церкві після IV Вселенського Собору 451 р. в Халкідоні. Як самостійне свято річного циклу Стрітення Господнє утвердилося після Єрусалима в Римській Церкві наприкінці V ст., а в середині VІ ст. – у Константинопольській за часів імператора Юстиніана.

У Православній Церкві це свято має один день передсвята і сім днів після свята, які можуть, однак скорочуватися внаслідок наближення початку Великого посту. Коли Стрітення випадає на перший день святої Чотиридесятниці, то святкова служба звершується напередодні – у Прощену (сиропусну) неділю.

Наступного дня після Стрітення Церква святкує пам’ять праведних Симеона Богоприємця і Анни, пророчиці.

Дивлячись на ікону Стрітення Господнього, мимоволі починаємо задумуватися: який трепет і благоговіння охопило праведного Симеона, коли він прийняв на руки Спасителя світу! І кожен повинен розуміти, що честь такої зустрічі належить усім нам за благодатним усиновленням. Та чи кожен виявиться достойним зустрічі з Богом і готовим до неї? Відповідь на це питання, а правильніше, орієнтир до пошуку цієї відповіді дає нам Сам Господь: “Ось, стою при дверях і стукаю; якщо хто почує голос Мій і відчинить двері, увійду до нього, і буду вечеряти з ним, і він зі Мною“. Амінь!

Автор: архімандрит Лаврентій (Живчик)

Усе по темі: Стрітення Господнє