В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Які дивні і страшні зближення знаходимо ми у Священному Писанні! Ще тільки учора над Полем пастушків і над всім Божим світом звучали ніжні мелодії ангельського благовісття, ще тільки учора мир сповіщався всій землі і, здається, особливо цій землі, землі, на якій народився Спаситель, а вже сьогодні «голос в Рамі чути, плач і ридання та голосіння велике; Рахиль плаче за дітьми своїми і не хоче втішитися, бо нема їх» (Мф. 2:18)! Ще тільки учора пастухи і ангели, волхви і безсловесні тварини, здавалося, самі Небо і Земля схилилися до ясел Бога, Який утілився, а сьогодні – кров пролилася по мирних полях, сьогодні – тисячі безневинних немовлят убиваються тупою і безжальною людською злістю, і знову «Рахиль плаче за дітьми своїми».

Новонароджений Христос щойно з’явився на світ Божий, Він ще такий малий і немічний, і «ще не прийшов час» (Ін. 2:4) Його, а вже всі сили «пекла глибинного» (Втор. 32:22) повстали на «Господа нашого і Христа Його» (Одкр. 11:15)! Але так само точно буде і потім: і в країні Гергесинській, коли все місто тільки для того і зібралося, «щоб Він відійшов від їхнього краю» (Мф. 8:34), і в Назареті, коли «вигнали Його геть з міста» (Лк. 4:28), і в Єрусалимі, коли, захлинаючись люттю, волали «Розіпни, розіпни Його»! Адже волали лише через п’ять днів після урочистої зустрічі! Ще, напевно, не встигли зів’янути гілки пальмові, якими під радісні вигуки «Осанна!» вони устилали Його шлях у Святе місто. Його смертний шлях.

Яка страшна ознака! Яке моторошне пророцтво не лише про скорботну долю Спасителя світу, але і про долю Його Церкви! «Врата пекла» (Мф. 16:18) не здолають її, але, видно, вічна доля її, подібно до Рахилі, плакати «за дітьми своїми», бо ніколи зло не примириться з добром, ніколи гординя не заспокоїться на набутому, ніколи світ і пітьма не зійдуться у блаженній гармонії. Доля Сина Божого у світі цьому «перелюбному і грішному» (Мк. 8:38) – не мати притулку, не мати місця, «де голови прихилити» (Мф. 8:20). Доля Церкви Його – бути гнаною і знедоленою так само, як гнаний і знедолений Її Засновник. Доля чад церковних – незупинна і постійна духовна боротьба «не проти крови і плоті, а проти начальства, проти влади, проти світоправителів темряви віку цього, проти духів злоби піднебесних» (Еф. 6:12).

І всякий раз ці самі «духи злоби» намагаються перенаправити вістря нашої битви, силу і напрям нашої боротьби на наших братів, вказуючи нам, християнам, хибні цілі, наводячи на нас примари і брехню міжусобиці. «Шукай ворогів навколо, тільки не заглядай у свою душу», – кажуть вони, примушуючи нас забути строге попередження Спасителя: що «те, що з уст виходить, від серця виходить; це і оскверняє людину, бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула. Це те, що оскверняє людину» (Мф. 15:18-20). І найстрашніший її ворог – вона сама, бо не злі навушники, не «агенти впливу», не провокатори і шпигуни, а власна люта похіть влади довела Ірода до такої несамовитості, що підштовхнула його до жахливого і безглуздого вбивства безневинних немовлят.

От і інший гонитель Христовий, Савл Тарсянин, як він сам каже про себе сьогодні: «Я жорстоко гнав Церкву Божу та руйнував її» (Гал. 1:13), от і він, що став згодом апостолом Павлом, міг би піти за своєї похіттю і пристрастями, люто борючись із «зовнішніми ворогами», яких старанно підсовував йому «світоправитель пітьми віку цього». І хто знає, до чого він отак би довоювався, якби дивовижним чином Бог, Який «покликав благодаттю Своєю» (Гал. 1:15), не змінив напрям цієї відчайдушної боротьби із зовнішнього на внутрішнє, із засудження на покаяння.

Вправляючись у пошуках зовнішніх ворогів нашого спасіння, нищачи тіла і душі інших, ми виконуємо справу Ірода, що зробив замах убити Самого Христа. Борючись із власними гріхами, сповнюючись Словом Божим, що «проникає до розділення душі й духу, суглобів і мізків, і судить помисли й наміри сердечні» (Євр. 4:12), ми осмілюємося воістину стати синами Божими, про яких Він Сам колись сказав: «Не називаю вас більше рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого» (Ін. 15:15). Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Неділя після Різдва