Нерідко в наших побожних думках ми настільки віддаляємо правду про життя Христа та святих, що коли слухаємо історію з їх життя, то настільки огортаємо ці ситуації абстрактною непорушністю Бога, що навіть не знаємо, на що ми маємо дивитися та з чого ми можемо взяти приклад.
Отже Євангеліє Неділі по Різдві (Мф. 2:13-23) розповідає нам про славну подію народження Спасителя світу. Але придивімося і прислухаймося, про що нам говориться: народження Ісуса Христа відбувається в крайній нужді, в невпевненості та небезпеці. Обставини настільки перевищують можливості святого Йосифа, що він рятується втечею. Чому?
Бог, коли приймає постать людини, коли одягається в нашу природу, то чинить це справді, а не удавано (так, як наприклад, шахраї, котрі приходять під виглядом добра). Ісус Христос справді приймає наше людське життя – з усім, що в ньому є.
Особисто нас дивує та захоплює постать святого Йосифа – він не робить собі закидів про те, що не може зробити те, що неможливе – що не може захистити Божого Сина від небезпеки. Ісус Христос приймає цю слабкість і вслід за Ним святий Йосиф з миром, хоча і з тривогою, приймає усі обставини як дар від Бога, покладаючись на Його Провидіння.
Напевно, в нашому житті ми неодноразово були сковані обставинами, які нас безмірно переростали та проти яких ми не могли вчинити нічого, бо будь-які наші зусилля були би неспівмірні (маємо перед очима також усе, що відбувається в нашій рідній країні, де стільки раз ми можемо відчути себе безсилими, де «мій один голос немов не важить нічого»). Та напевно також кожен з нас має досвід вірності Бога Своїм обітницям, які вільно нам дав (і такий досвід є одною з підвалин нашої віри, брак якої часто приводить до того, що вона хитається), досвід того, що можливо жити добром, яке Бог нам дає можливість реалізовувати.
З новою силою покладімося на Бога, для Якого усе – час, місце, обставини, події – не є нічим іншим, як способом об’явити повноту Своєї любові до кожного з нас.
За матеріалами сайту www.ukr-parafia-roma.it
Усе по темі: Неділя після Різдва