Наступне. Чи міг Вартимей знати родовід Ісусів? Не думаю. Причиною цього твердження, швидше за все, було його особисте уявлення про Нього. Для нього зовсім не важливо, хто Він був по крові, головне, що сліпій бачив у Ньому царя. Повторюся, не думаю, що якийсь сліпий край дороги міг знати родовід Ісуса. Про родовід заговорили вже потім, коли почали писати Євангеліє. А євангелісти могли про нього дізнатися від Самого Учителя. Отже, Вартимей називає Ісуса царським ім’ям на противагу базікам, віддаючи Йому царські почесті.

Далі. Той факт, що Вартимей назвав Ісуса сином Давидовим, а не Сином Божим, може свідчити про те, що Вартимей такого одкровення не мав. Усе, що Він розумів, що цей Ісус має дійсно царську владу. Мало того, владу Давидову. Я ще дещо відволічуся. Пригадайте Давида. Він не успадкував трону. По-перше, його помазав пророк. По-друге, його, буквально вознесли на трон люди. Чому? Він був по-справжньому гідний цього. Люди оцінили це, побачили в ньому і славили його.

У випадку з Ісусом, більшість людей так само славили Ісуса, окрім тих, хто в той момент стояв поряд з Вартимеєм. Вони говорили про Нього, як про нового справжнього царя. Царя подібного до Давида. Шанованому як Давид, бажаному як Давид. Звідси і крик сина Тимеїва.

Далі, сліпий не просить зцілення! Він просить милості, вираженої в зціленні. Тобто він звертається до Царя, влада якого поширюється навіть на хвороби. Він не звертається до цілителя чи лікаря. Він звертається до найбільшого Царя, якому коряться навіть такі сутності, які ніколи і нікому не корилися досі. Отже, для Вартимея Ісус – це «супер Цар». Але саме Цар, а не цілитель. Але і не лише Цар, а ще і Учитель. Але про це дещо пізніше, а доки читаємо текст далі. «І примушували його мовчати багато хто, він же ще більше кричав: Сину Давидів, помилуй мене!» (Мк. 10:48).

От ми щойно розглянули причину, по якій Вартимей назвав Ісуса сином Давидовим. І якщо враховувати ці висновки, то і 48-й вірш звучить дещо інакше. За традицією трактується так, що учні (чому саме учні, незрозуміло) примушували мовчати Вартимея, бо Ісус був або зайнятий, або кудись квапився.

Насправді, якщо ми згадаємо, що є ще Євангеліє від Луки і від Матфея, то в Луки Вартимея примушували замовкнути «ті, що йшли попереду», а у Матфея «народ». Але, з чиєїсь «нелегкої» руки, стали так пояснювати, що зупиняли апостоли. Мабуть через те, що, свого часу саме вони не пускали дітей до Ісуса.

Отже, у даному випадку це були не учні Ісуса. Це був хто завгодно, тільки не вони. І от чому. Бо Вартимей привселюдно називав Його сином Давидовим, тоді як, на думку деяких «розумників», Він не був гідний такого звання. А лише принизливого прізвиська «Назарянин». Виходить, що Вартимея зупиняли ті, хто не злюбив Спасителя. Саме вони зупиняли його крик. Вартимей, буквально, оголосив війну іншій думці. І якщо перші шепотілися, то він кричав. І чим більше його зупиняли, тим голосніше відстоював Царську гідність Ісуса.

Досі ще ніхто не називав Ісуса Сином Давидовим. Я маю на увазі, що Марк у своєму Євангелії ще не вказував на це. Звичайно ж, Ісус не міг не відреагувати на таке. От, перед Ним той окремий випадок, коли якась людина, без настанов, пояснень, бачить в Ісусі Царську гідність. І не просто царську, а подібну Давидовій. Повторюся, Давид – найбільш шанований в юдеїв цар. Мало того. Уся Юдея чекає Месію, який згідно пророцтва має бути сином цього царя. І що цікаво. У пророцтві син не завжди повинен означати кровний зв’язок. Під сином Давидовим може розумітися людина, яка повторює його справи, яка схожа на нього. Таким чином Вартимей примушував усіх, хто його чув, замислитися, а чи не Той це Месія, якого всі чекають? Усе, читаємо далі.

«Ісус зупинився і сказав його покликати. Кличуть сліпого і кажуть йому: не бійся, вставай, кличе тебе. Той скинув з себе верхній одяг, встав і прийшов до Ісуса». (Мк.10:49,50)

Отже, зупинка Ісуса, це не просто бажання зцілити нещасного. Це оцінка старань дивної людини, яка кинула виклик оточенню і привселюдно називає Ісуса царем і, можливо, Месією. Цього, як вже сказано, ніхто собі не дозволяв (якщо вірити Марку). Можна з упевненістю сказати, що поведінка Вартимея дуже сподобалася Ісусові.

Отже, Ісус зупиняється і каже, щоб покликали його. Сліпого кличуть. Зверніть увагу, що кажуть сліпому: «Не бійся, вставай, кличе тебе».

Скажіть, ви нічого дивного не знаходите? Якщо Вартимей не боявся і кричав на усю околицю, чому він тепер повинен боятися? І ще. Хто сказав сліпому ці слова? Цікаво, що не Лука, ні Матфей не описують таких подробиць. Думаю, це тому, що в них були інші завдання. Отже, залишимо інших євангелістів і повернемося до Марка.

Судячи з тексту, сліпого кличуть, знову ж таки, не апостоли. А з того, що йому кажуть «не бійся», можна дійти наступного висновку. Якщо Вартимей кричав, і ще більше кричав, коли його зупиняли, значить, єдине, чого він боявся, що йому, як мінімум не вдасться отримати «аудієнцію», як максимум, отримати захист від тих, хто злісно шепочеться поруч і намагається його заткнути. Якби Ісус не зупинився, думаю, Вартимею було не переливки. Йому б дісталося від прибічників традиційних цінностей.

І от, Вартимея кличуть. Ісус не підходить до нього. Апостоли не підходять до нього. Йому просто передають волю Ісуса через натовп. І ось, ті, хто затикав сліпому рота, вимушені передати веління. І їх «не бійся», може означати певне жалкування за тим, що вони не зможуть помститися.

Є інший варіант. Ісусову волю доносять Його прибічники. Тоді фраза «не бійся», це фраза тих, хто забирає нещасного з небезпечного місця. Тепер, йому нічого боятися, він під захистом Спасителя. Як би то не було, Ісус врятував Вартимея ще до того, як зцілив його.

Отже, Вартимей зробив три речі. Перше – скинув із себе верхній одяг, друге – встав, третє – прийшов. Ви ніколи не замислювалися, як до верхнього одягу ставиться сліпий? Що це таке для сліпого, верхній одяг? Для нас, зрячих, верхній одяг, це те, як ми виглядаємо. Те, завдяки чому нас оцінюють. Ви не підете на вулицю в неохайному одязі. Чому? Бо «непристойно». Що означає «непристойно»? Це означає, що побачивши, люди недооцінять вас, або, ще гірше, вирішать, що ви погана людина. Адже не секрет, що зустрічають по одягу. У багатьох організаціях існує «дрес-код». Тобто зовнішність (верхній одяг) там важлива до такої міри, що вас просто не пропустять при невідповідності вимогам.

Хтось скаже, неохайний одяг, це неприємно. Ось це «неприємно» і примушує вас оцінювати людину за «верхнім одягом». Але це все в тій чи іншій мірі вірне лише для зрячих. А що все це означає для сліпого? Адже сліпий не може оцінити міру охайності верхнього одягу. Він не може вирішити, яка людина, дивлячись на неї. Тобто, верхній одяг для сліпого ніяк не пов’язаний з тим, з чим зазвичай пов’язуємо його ми. Усе, що залишається в ролі верхнього одягу – захист від зовнішнього середовища. Взагалі саме поняття верхнього одягу дещо розмазується.

Можна, звичайно, навести паралель з покаянням у Старому Завіті, коли люди розривали одяг перед Богом. Але, чомусь мені здається, що тут справа в іншому. Якщо врахувати, що Марк не дає жодного пояснення читачам-язичникам, то тут немає жодного зв’язку з юдейськими традиціями. І той факт, що Вартимей залишив свій плащ (чи накидку) жодної релігійної підоснови не несе.

Думаю, тут все простіше. Вартимей не роздягався (адже нижній одяг залишився на ньому). Він лише позбувся перешкоди. Якщо згадаємо, що там були люди, які не розділяли Вартимеїв захват, то вони могли просто тримати його за цей плащ, щоб або не пустити, або посміятися над сліпим. Або зовсім просте пояснення, накидка заважала йому просуватися до Ісуса. Можливо, вона була дуже великою, або вона служила йому як намет, або ковдра вночі. І зараз вона лише сковувала рухи. Тому Вартимей скинув його (верхній одяг – гімАтіон). Так або ні, не важливо. Це лише роздуми, які, можливо, не ведуть до чогось серйозного.

Потім Вартимей встав і підійшов до Ісуса. Ісус, запитує, чого той хоче. І от що відповідає Йому Вартимей.

«Відповідаючи йому, Ісус спитав: чого ти хочеш від Мене? Сліпий сказав Йому: Учителю, аби я прозрів» (Мк. 10:51).

Кілька митей тому Вартимей називав Ісуса сином Давидовим. Тобто, він шанував Його як того, Хто утілює в собі всі мрії євреїв про правителя. Проте сліпий не називає Ісуса Царем. Адже, одна справа бути сином царя, зовсім інша, самому сісти на трон.

Замість цього нещасний називає Спасителя Учителем. І от тут нам треба дещо зрозуміти. Тут не йде мова про учителя мови чи арифметики. Тут використано слово, яке перекладається як «раввуні». Тобто, ймовірно, похідна форма від слова «рабин», з додаванням захвату і, якоїсь шанобливої ніжності. І в цьому визначенні треба розібратися.

Річ у тім, що рабином міг стати чоловік старше 30 років, одружений, який знає Писання і отримав кваліфікацію в тлумаченні Тори. Раввуні ж, мали особливе положення. Це не просто рабин, це високошановний рабин, у положенні пана.

Інакше кажучи, Вартимей, як тільки міг, возносив Ісуса, називаючи Його таким високим званням, на яке тільки був здатний. І тут зовсім не важливо, що Ісус не був одружений. Таких людей як Вартимей це зовсім не цікавило. Він не був релігійним. Він був сліпим і потребував зору.

Як вже казав вище, Вартимей бачив своїми незрячими очима в Ісусі Царя нової формації. Царя, владі якого коряться навіть хвороби. І він не просив лікаря про зцілення, він просив Царя і високошанованого пануючого Рабина про милість. Вартимей, на відміну від інших, будучи сліпим, бачив в Ісусі не «потік сили», не «енергію», а Царську Владу, Царство Боже. А царю не треба уміння лікувати. Царю треба повелівати. Ось за Царським велінням і прийшов Вартимей. Він так і кричав: «Помилуй мене».

І стоячи поряд із Спасителем, він відкрив, що для нього буде милістю. Для нього милість – зір. Як не дивно, цей сліпий значно більше розуміє багатьох сьогоднішніх християн.

«Ісус сказав йому: йди, віра твоя спасла тебе. І відразу він прозрів, і пішов дорогою за Ісусом» (Мк. 10:52).

От що каже Ісус: «Йди, віра твоя спасла тебе». От цікаво, що слово «йди» зовсім не просте. Скажу більше, такого значення як «йти» взагалі немає. Так це слово можна перекласти лише побічно. У будь-якому випадку, цей переклад буде дуже неповним. З яких же значень складається це слово? Подивіться, як древні автори використовували це слово:

• підводити – Гомер, Лукіан (підводити під ярмо коней, тобто запрягати); Лукіан (віддавати себе самого в рабство); Геродот (віддавати когось у владу комусь);
• підпорядковувати – Фукідид, Плутарх (коли буде завойована Парфія);
• притягати до відповідальності – Лісій, Ксенофонт, Геродот, Лукіан, Фукідид (притягати когось до судової відповідальності); Геродот, Ксенофонт (вимагати для когось страти);
• вести, захоплювати, заманювати – Еврипід, Ксенофонт, Демосфен (коли міста ворогували між собою); Еврипід (яку надію хочеш ти мені вселити?); Демосфен (схиляти когось на свій бік);
• вводити в обман, обманювати – Лісій, Ксенофонт (він пустив у хід ці хитрощі, бажаючи );
• відводити – Фукідид, Гомер, Аристотель (відводити (відволікати) когось від чогось); Фукідид (у міру того, як насип знизу викопувався);
• йти, відступати – Фукідид (йти у повному порядку); Арістофан (я, мабуть, піду);
• повільно просуватися – Ксенофонт, Арістофан (вирушайте в дорогу, рушайте);
• присідати – Аристотель.

Що ми маємо. Я тут бачу дію, яка описує введення когось у щось. Або введення в рабство, або підпорядкування, або у відповідальність, або в обман, у ворожнечу. Крім того, це введення не «за руку», не «насильно», але, або переконанням, або обманом. І третє, таке введення робиться повільно, поступально. Погодьтеся, значення «йти» тут занадто далеке.

Так що ж тоді сказав Ісус? Ісус сказав йому слово, яке привернуло сліпого. Своїм словом Ісус ввів його під Свою опіку. Він, як би, впустив його під Свій дах. Відкрив йому Свої обійми, закрив його Своєю владою. І, що сталося? Він зцілився.

І от у цьому контексті Ісус каже «коронну» фразу: «Віра твоя спасла тебе». І усі хором кажуть, що хворий зцілився, бо вірив у зцілення. І тут головна помилка. Суть не у вірі в зцілення. Суть розповіді в тому, що сліпий вірив, що Ісус – син Давидів. Що Ісус має Царську владу. Що в «дворах Його влади» не буває нічого чужого, як хвороба чи неміч.

Крім того, можна сказати, що Вартимей вірив у те, що Ісус відгукнеться, зупиниться, відреагує. І Він відреагував. Отже, не у вірі в зцілення справа, а у вірі в Того, хто дає зцілення. У ту владу, яка належить Йому.

Автор: Олексій Подольський

Усе по темі: 31 неділя після П’ятидесятниці