Колись Господь і Спаситель наш Ісус Христос проходив через Єрихон (Лк. 19:1-10). І нині це місто знаходиться недалеко від Єрусалиму і від Йорданської пустелі, від того місця, де за переказами було звершене Хрещення нашого Господа. Коли Христос входив у місто, Його за звичаєм оточували не лише найближчі учні і ті, хто прагнув почути і побачити Його, але і старійшини юдейські, книжники, фарисеї і навіть священики для того, щоб уловити Христа на якійсь невідповідності Його вчення із старозавітним законом.

В Єрихоні жив Закхей і, як про нього каже Євангеліст, “старший над митарями і чоловік… багатий” (19:2). Ми знаємо, що митарі – це збирачі податків, на сучасний лад – податкові інспектори, а Закхей був начальником податкової інспекції. Так само ми знаємо, що податки збиралися не на користь Іудейської держави, а на користь поневолювачів – на користь Риму. І тому тих, хто збирав ці податки, простий народ зневажав і ненавидів. Та й митарі часто зловживали своїм положенням і брали часом з лишком, більше, ніж було потрібно, і це так само викликало по відношенню до них і роздратування, і гнів. Я не випадково про це нагадую: мені б хотілося, щоб у вашій свідомості зараз ясно з’явився образ цього всіма не любимого чоловіка, якого зневажають, але який носить таке прекрасне ім’я Закхей, що означає “справедливість”, “милість”.

Як бачимо, його життя абсолютно не відповідало імені. Євангеліст свідчить, що, займаючи таке високе положення, цей чоловік був дуже малий на зріст. Але він чув про Христа і знав, що по Іудеї і Галілеї ходить Великий Пророк, Який здійснює чудеса і приніс абсолютно нове, неочікуване вчення про Бога, про відношення людини до Бога і до навколишніх людей. І в Закхеї народилося щире добре бажання побачити Христа. Розуміючи свою гріховність і негідність, він ніколи б не наважився підійти і поговорити з Христом. Єдине, про що Закхей міг мріяти – так тільки про те, щоб хоч краєчком свого ока побачити Учителя. Але він так само розумів, що через щільне кільце оточуючих Христа людей, йому, людині низького зросту, це буде неможливо. І тоді він наважується на сміливий для нього вчинок: він забігає наперед натовпу і видирається на дерево, сподіваючись звідти побачити Христа, Який би проходив повз. Це важко собі уявити: людина, яка займає такий високий сан у суспільстві, яку хоч і не любили, але боялися, раптом, як хлопчисько, видирається на дерево, забувши про важливість і солідність, не думаючи про те, що він смішний, схожий на клоуна, і, що над ним можуть сміятися люди. Але тут стається щось несподіване: Христос не проходить повз, але підходить до дерева і зупиняється на подив усього натовпу і самого Закхея. Перше відчуття митаря – найбільше щастя, що він ще кілька митей зможе дивитися на Христа, у нього і в думках не було, що Господь звернеться до нього. Але так і сталося. “Закхею, злізь скоріше, бо сьогодні Мені належить бути в тебе в домі” (19:5), – сказав Ісус.

Що в цей момент відбувалося в душі і серці цього грішного чоловіка? Ціла гамма почуттів переповнювала його – з одного боку, радість, захват, подив; з другого – страх, усвідомлення своєї негідності: як так, до нього, грішника, прийде Сам Христос! І Христос цього вечора прийшов у його дім. І що ж відбувається із Закхеєм? Він відкриває своє серце Христу і приносить покаяння за все своє життя. Вставши з-за столу, за яким лежали за східним звичаєм гості, він звертається привселюдно до Христа: “Господи, половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо” (19:8). Закхей прекрасно знав, скільки зайвого набрав у своєму житті, і тепер, обіцяючи віддати вчетверо більше, він розуміє, що в нього нічого не залишиться, він розориться. Але яке переродження відбувається в його серці і душі: він навіть убогим готовий стати заради Господа, Який прийшов до нього, з Яким він може говорити і спілкуватися! А Господь вимовляє наступне: “Нині прийшло спасіння дому цьому, бо і він син Авраамів. Прийшов бо Син Людський знайти і спасти, що загинуло” (19:9,10).

Спасіння дому цьому наступило, бо грішна людина сьогодні переродилася, очистилася і стала, якщо хочете, святою. Це дуже важливо для нас, браття і сестри! Свої слова Господь звертає не лише до митаря, але і до кожного з нас. Але повернемося до Закхея. Для того, щоб побачити Христа, він видирається на дерево, піднімається над землею, як би відривається від неї, хоч і не набагато, але це було необхідно, щоб побачити Господа. Для нас у цьому полягає корисний урок. Якщо ми у своєму житті, подібно до Закхея, хочемо побачити Христа, то і нам потрібно відірватися від землі, відірватися від усього, що притягує і прив’язує нас до неї; відірватися від тієї приземленості і гріховності, якою всі ми заражені.

Є і ще один момент, який ми повинні з користю для себе збагнути. На жаль, дуже часто і не лише в старі часи, не лише в недавні роки богоборства, але і сьогодні натовп прагне затулити від нас Господа. І цим натовпом часом бувають наші близькі родичі. Напевно, тут, у храмі, не знайдеться жодної людини, хто хоч би раз у житті не почув від своїх найближчих родичів – чоловіка чи дружини, матері чи батька, брата чи сестри: “Ну, навіщо ти ходиш у церкву, ну що ти там забув? Живи нормальним людським життям! Якщо віруєш у Бога – віруй, але навіщо в церкву ходити так часто: і в недільні, і у святкові дні? Навіщо ці пости, обряди? Сходив разок, поставив свічку, і досить! Живи, як усі. Хочеш – прийми Христа у своє серце, а решта навіщо?” Усі ми чули подібні слова. І, як Закхею натовп заважав зустрітися з Богом, так і нині цей же самий натовп заважає нам. Але що ж зробив Закхей? Він піднявся над ним. От так само і ми повинні піднятися над натовпом, не боячись, як про нас говоритимуть, що про нас думатимуть, чи над нами сміятимуться і називатимуть психічно хворими. Як думає більшість: якщо людина молиться Богові, означає що в неї не все гаразд з головою, бо всі нормальні люди там, за церковною огорожею! Яка згубна помилка! Але ми не повинні звертати на це уваги – як ні на кого не звертав уваги Закхей. Ми повинні забути, як і що можуть про нас подумати інші. Головне для нас – як і що про нас думає Господь! Це нас повинно турбувати. Образ митаря Закхея дуже і дуже повчальний для кожного з нас. Якщо ми так само прагнутимемо до Христа, то, звичайно, Христос обов’язково увійде до нашого дому. Але тут виникає питання, що є цим домом? Цей дім – усередині кожного з нас. І цим домом є наше серце, і саме туди ми можемо запросити Господа, але, потурбувавшись, щоб там Христу було і тепло, і затишно. А приготувати свій дім-серце ми можемо, тільки очистивши його щирим, щиросердим покаянням, таким же, яке приніс Христу Закхей.

Дай Бог, браття і сестри, щоб цей євангельський сюжет, що розповідає нам про людину колись грішну, яка проте покаялася у своїх гріхах, дійсно був корисним і рятівним для нас, щоб ми так само постаралися зустрітися з Христом і ніколи не розставалися з Ним. А те, що Закхей ніколи не розставався з Господом після цієї зустрічі, свідчить передання нашої Церкви: вже після Воскресіння Христа Спасителя і Його славного Вознесіння колишній митар був рукопокладений апостолами в єпископа і присвятив усе своє життя служінню Господу, Якого він одного дня зустрів і ніколи вже не захотів розставатися з Ним. Так і ми з вами: зустрівши Христа, прийнявши Його у своє серце, повинні докладати всі можливі зусилля, щоб не розставатися з Ним. Амінь.

Автор: протоієрей Валерій Захаров

Усе по темі: 32 неділя після П’ятидесятниці