В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Одного разу, дуже давно, корабель пристав до далекого берега, куди ще не ступала нога білої людини. І там моряки знайшли поселення дикунів, з якими вони вимушені були провести на острові тривалий час. Корабель потрібно було лагодити, і їм довелося ділити своє життя з цими людьми, які не знали ні заліза, жодних інструментів, поклонялися поганським богам і жили в лісі. На кораблі був священик, який намагався дізнатися, що ж за віра в цих дикунів. Він з презирством ставився до них: дикі, неосвічені, темні люди. Але коли він трішки опанував їхню мову, то помітив, що вони часто згадують якесь ім’я. Він запитав: «Хто це такий?» Тоді дикун здивовано подивився на нього і сказав: «Як? Хіба ти не знаєш? Це Той самий, Який зробив усе: і море, і небо, і землю». Тоді священик зрозумів, що марно зневажав цих людей, що і в них у серці, дикому їх серці, жило поняття про Бога.

Сьогодні ми знаємо, що більша частина людей в усіх куточках світу так чи інакше знає про Бога і вірує в Бога, можливо, смутно, можливо, ще смутніше, ніж ті дикуни, але все-таки усі знають, що щось є над нами, хтось керує світом. Іноді це називають долею, але все одно люди вірять, що у всесвіті є якийсь сенс. Так от, віра в Бога є спільна віра усього людського роду.

А ми з вами відрізняємося від усього людського роду, бо в нас не просто віра в Бога, а нам відкрився Бог Спаситель у Христі, Який прийшов у світ і узяв на Себе тягар наших провин, нашої недосконалості, наших гріхів. Це той безмежний Бог, Який став Спасителем для нас, з Яким ми можемо говорити, як говоримо з другом і з близькими, до Якого ми можемо волати, як волають до матері і до батька, Який є Розіпнутий за нас Христос Ісус Назарянин. От чому ми називаємося не просто віруючими, а християнами, бо знаємо, що спасіння в Христі.

Іноді ми забуваємо про це, і я сьогодні хочу вам про це нагадати. Подивіться на Господа, розіпнутого перед вами: от Його обійми звернені до вас. Його кров – це Його любов до кожної людини. «Я для того прийшов, – каже Він, – щоб жоден не загинув, щоб кожен отримав життя вічне».

Як же побачити Господа? Сьогодні ви слухали про митаря Закхея. Багато людей не розуміли: «Чому Христос вибрав дім цієї пропащої людини»? А вибрав Він тому, що той хотів Його побачити.

Кожен з нас, якщо він хоче бути не просто віруючим, смутно віруючим, а справжнім християнином, повинен любити Христа Спасителя, повинен завжди шукати Його усією своєю сутністю, усією своєю вірою, усією своєю любов’ю тягнутися до Нього. Слово Його – в Євангелії, дух Його – в Церкві, присутність Його – тут, сьогодні, в таїнствах. От Він сказав: «Я буду з вами», – і Він тут з нами, які б ми не були, – слабкі, немічні, убогі – Він з нами.

Так от, ми усі, як Закхей: він був малий на зріст, тобто зріст фізичний, тілесний, а ми малі на зріст духовний: ледачі, в’ялі, відкриваємо слово Боже і дрімаємо над його сторінками; ми малі на зріст – дрібно живемо, дрібно думаємо, дрібно відчуваємо. Як можемо ми побачити Господа? Піднятися потрібно, ні на що і ні на кого не звертаючи уваги, як Закхей.

Підведіться, постарайтеся, щоб у вашому житті були високі миті, і тоді ви побачите світле лице Христа Спасителя, єдиного, Хто може дати нам вже тут життя вічне, Христа Спасителя, Який тоді скаже: «Сьогодні Я прийду до тебе». І ти відчуєш тоді, що це означає, коли до тебе в серце приходить Христос Господь. Тоді усе вирішується, усі питання відпадають, усі сумніви рушаться, усі печалі випаровуються, бо Господь з тобою – і ти в Нього в руках. Він у твоєму серці – і ти з Ним. Як це важливо нам – прагнути побачити Господа! Хто хоче бути християнином справжнім, нехай уподібниться цьому Закхею, який був маленьким, але піднявся і побачив Господа. Амінь.

Автор: протоієрей Олександр Мень

Усе по темі: 32 неділя після П’ятидесятниці