У популярній українській пісні є такі слова: „Все минає, все минає, літо в осінь йде, … а любов не минає, ні”. Поволі відходить від нас радісний час Христового Різдва і веселих коляд, затихає торжество Йорданських свят і у віконце нашого духовного життя заглядає перший подих Великого посту. Неділя про Закхея розпочинає чотиритижневий період приготування до доброго пережиття часу святого Великого посту, часу, котрий завершиться найбільшою радістю у церковному році і в історії спасіння – славним воскресінням Ісуса Христа, Його урочистою перемогою над гріхом і смертю.

Сьогоднішня Євангельська подія розповідає нам про те, як Ісус Христос завітав до дому митаря Закхея. Те, що ця зустріч відбулася саме у домі, а не на вулиці, не випадково. Бо завданням чотирьох неділь до великого посту і часу самого посту є допомогти відчинити, очистити дім нашої душі, нашого життя для Ісуса, щоб Він наповнив увесь його простір Своєю присутністю, духом Своєї любові. Саме дар Божої любові може принести душі новий подих життя і радості.

Зі слів Євангелія цієї неділі бачимо, що Ісус сам визначив місце зустрічі з Закхеєм, кажучи до нього: „Закхею, злізь скоріше, бо сьогодні Мені належить бути в тебе в домі” (Лк. 19:5). Роздумаймо сьогодні над тим, чому Ісус захотів зустрітися з Закхеєм саме у його домі і яке це має значення для нашого духовного життя.

Багато зустрічей і оздоровлень Ісус вчинив у домі хворих. Дім у Святому Письмі має особливе значення. Єврейське слово бет – „дім” має безліч значень: „дім”, „рід”, „родина”, „покоління” і т.д. Оскільки Ізраїль довгий період часу вів мандрівне життя, то євреї не пов’язували дім з чотирма стінами, бо їх у них не було. Дім асоціювався з тим, що залишалось і що можна було взяти з собою, коли потрібно було знову перебиратися на нове місце: з домашнім теплом, з вогнищем, біля якого батько або дідусь розповідав про великі чудеса ЯГВЕ, з мацою, яку ламали у пасхальний вечір, з лагідною усмішкою матері, яка запалювала світло на шабат… Одним словом, для віруючого єврея дім – це, насамперед, домашня атмосфера тепла і любові.

Щоб потрапити до свого дому, до себе, віднайти у житті атмосферу тепла і любові, потрібно спочатку потрапити до дому Ісуса. Наш Господь не мав на цій землі Свого дому, а єдиний дім, до якого усіх нас кличе, – це дім Отця.

Потрапити в дім Ісуса – це увійти з Ним у домашні, братні відносини, перестати бути чужинцем і приходнем, а стати Його приятелем, відчути себе дитиною Небесного Отця. Це стало можливим завдяки жертві нашого Спасителя: „І, прийшовши, благовістив мир вам, далеким і близьким, бо через Нього і ті й інші маємо доступ до Отця в одному Духові. Отже, ви вже не чужі і не пришельці, а співгромадяни святим і свої Богові” (Еф. 2:17-19).

Коли перші учні шукали Ісуса, то запитали Його: „Равві [що означає: Учителю]! Де Ти живеш? Говорить їм: підіть і побачите” (Ін. 1:38-39). Метою євангеліста Івана є показати життя з Ісусом як початок нового творіння, нового способу життя людини. Розміщуючи опис покликання учнів після прологу – опису Божого Сина, Іван прагне показати цю дійсність як фундаментальну в житті людини. Бути покликаним, бути християнином – учнем Ісуса, означає для Івана прийняти рішення жити з Господом, незалежно від того, де саме Бог мене поставить у житті.

Учень у нашому мисленні – це той, хто ходить до школи або до університету, де проходить відповідне навчання, здобуває певну інформацію. Після навчання усі повертаються до дому, і рідко хто має якісь особисті стосунки з вчителем чи викладачем. За часів Ісуса, коли хтось прагнув бути учнем того чи іншого равві, дуже часто приходив і жив у нього. Наука полягала не стільки в тому, щоб навчитися якихось вмінь, скільки перейняти стиль життя вчителя. Набагато важливіше було те, як вчитель живе, ніж будь-які інші навики чи вміння. Подібно Ісус хоче дати нам Своє життя, як зразок щастя, щоб учень жив так, як живе його Вчитель.

Метою Святого Письма є не стільки достовірно, хронологічно передати факти, скільки описати людські постави, вказати на потреби людського серця. Коли ми входимо в родинні стосунки з Господом, отримуємо світло на своє життя, починаємо краще бачити себе. Також і вихід з нашого грішного стану, паралічу чи сліпоти пролягає через дім Ісуса, через братні стосунки любові з Ним. Тому це не випадково, що Біблія починається від літери бет – „дім”. Вже на самому початку Святого Писання Господь скеровує Своє запрошення до Своїх дітей: запрошення зібрати їх у домі Свого серця.

Поведінка Закхея і такі щирі слова покаяння „Господи, половину добра мого я віддам убогим і, якщо кого скривдив чим, поверну вчетверо” (Лк. 19:8), – свідчать про те, що Закхей дозволив Ісусові завітати не лише до його матеріального помешкання, Він назавжди увійшов до дому його душі. Зауважмо, що Ісус не ставить Закхеєві жодних вимог, не вимагає від нього віри чи інших знаків готовності. Закхей почув голос любові Спасителя і відчинив для нього свою душу, дозволив оздоровити її з гріхів, наповнити Божим теплом і любов’ю, так що вже не відчував себе більше залежним від земних речей, котрі несправедливо набував.

Своїми словами: „Нині прийшло спасіння дому цьому, бо і він син Авраамів” (Лк. 19:9), – Ісус потвердив щире навернення Закхея, те, що його душа відтоді справді стала домом Божим, бо вона наповнилася духом Божого тепла і любові.

Можливо, хтось із-поміж нас опинився десь далеко від Бога у духовному розумінні, можливо, комусь важко навернутись і прийти до Христа, погляньмо на Закхея і навчімося в нього віри і надії на Боже милосердя, бо Господь близький для всіх, Він бажає прийти у домівку до кожного з нас, відкриймо Йому лише двері своєї душі, як це зробив колись старший над митарями, Закхей, і вірмо, що Господь перемінить наше життя, перемінить наше серце і зробить його таким, яким воно стало в єрихонського Закхея після відвідин Господом його домівки, щоб у нашому серці запанував мир і спокій, а Господь зміг би назвати Своїми синами і доньками. Амінь.

Автор: о. Михайло Чижович

Усе по темі: 32 неділя після П’ятидесятниці