Дві неділі підряд у недільних євангеліях нашій увазі буде представлено двох митарів. Одного, про якого розповідає сьогоднішнє євангеліє, ім’я ми чули. Його звали Закхей. Як звали іншого, про якого буде згадано наступної неділі, ми ніколи не будемо знати. Хоча і не можна повністю виключити того факту, що це є одна й та сама особа. Чим є подібні 2 недільні уривки, так це тим, що розповідають про Ісуса, митаря і дім. У сьогоднішньому уривку, Ісус входить до дому митаря, а в уривку наступної неділі, митар входить до дому Божого, храму. Цікаво, що Бог входить до дому Закхея з власної ініціативи, подібно як і митар прийшов до Божого храму. І остання подібність між тими двома уривками полягає в тому, що обидва рази митарі отримали Боже прощення і виправдання, не зважаючи на тих, хто, здавалося б, більше на це заслуговував.

Чому Христос ставить нам у приклад митарів, блудниць, поган, грішників? Чому позитивними героями Його притч та історій не є царі, фарисеї, законовчителі? Чому Христова проповідь перевертала уяву людей про праведність, чесноти і про самого Бога? Відповідь лежить на поверхні: “Бо Я прийшов прикликати не праведників, але грішників до покаяння” (Мф. 9:13), “Не здорові потребують лікаря, а недужі” (Мф. 9:12). Погляньмо на самих себе і запитаймо, чи Христос до нас також прийшов? Чи ми можемо визнати себе тою особою, яку потрібно шукати, лікувати, зрештою, спасати. Це дуже важко визнавати свою власну гріховність. Наше “его” постійно стверджує щось протилежне. Воно маскується під дуже поширене твердження: “Можливо я і не святий, але навколо мене люди ще гірші”. Митар у сьогоднішній розповіді виліз на дерево, щоб побачити Христа, у той час, як інший митар, який молитиметься в храмі, очей не смітиме до Бога підвести. Присутність Божа завжди змінює людину. Когось у кращий бік, а когось у гірший. Всі, що обідали з Христом у домі митаря, віддалилися від Нього, а наблизився лише один. Його бажання змінитися мало конкретні обриси. Він перевершив те, чого від нього вимагав єврейський закон щодо відшкодування заподіяної комусь шкоди. Він піднявся над законом, якому сліпо слідували фарисеї і робить крок на зустріч ближньому і два кроки назустріч Богові.

“Нині прийшло спасіння дому цьому“. Вдумайтеся в ці слова, перефразовуючи, їх можна сказати: “Цей дім став храмом”, місцем зустрічі Бога і людини, місцем де в часі гостини грішник отримує спасіння. Не має значення, що не всі присутні в домі це зауважили, не має значення, що про митаря подумали, має значення, що пастир, залишивши 99 овець, знайшов ту єдину загублену, якою тепер тішиться великою радістю.

Наскільки страшно чутися загубленим, далеко від Бога, настільки легко і радісно почуватися віднайденим. Я зустрічав сивочолих людей, які ніколи не пережили цієї радості, або просто забули про неї. І бачив маленьких дітей, які дивували своєю вірою, дивували радістю від того, що вони є діти Божі. Чи можна достукатися до серця людини, яке роками обросло звичаями замість віри, забобонами, замість надії, байдужістю, замість любові. Чи може почути Бога та людина, яка роками “відмовляє молитву”, не даючи Богові слова сказати у відповідь? Чи може пізнати любов і жертву пастиря, хто звик жити без Нього, хто не дав Йому можливості “віднайти нас”, щоб спочити в Нього на раменах? У випадку Закхея, загублена вівця сама шукала пастиря, шукала нагоди почутися віднайденою.

І все ж таки, чим більше читаю, роздумуючи над двома Євангеліями, схиляюся до думки, що митар у храмі і митар у домі, одна й та сама особа. У хронологічній розповіді євангеліста Луки, спочатку, у 18-му розділі, маємо розповідь наступної неділі, а сьогоднішня розповідь про Закхея в 19-му розділі. Постає питання: чи не був візит Христа до Закхея Його візитом-відповіддю того візиту в храмі, звідки митар вийшов виправданий? Адже не можна стверджувати напевно, що те, що євангеліст назвав притчею, не могло статися насправді. Але про це будемо роздумувати вже наступної Неділі.

Автор: о. Олег Кобель

 Усе по темі: 32 неділя після П’ятидесятниці