В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
“Народ, що сидів у темряві, побачив світло велике, і тим, що перебувають у країні й тіні смерти, світло засяяло їм” (Мф. 4:16). Колись і наш народ сидів у “тіні смерти”, у тіні невідання, в тіні безумного атеїзму. Колись, якщо точно – у 1964 році, у нашій міській газеті просвічена вищою освітою вчителька писала про наші з вами церковні секрети: “Священик опускає у воду срібного хреста. Розчиняючись, срібло хреста вбиває мікроби. Якщо тепер воду налити в чисту посудину і добре закупорити, туди не потраплять нові мікроби, і вода збережеться свіжою. Зрозуміло, що молитва і хрест не грають жодної ролі. У воду можна занурювати будь-який срібний предмет”.
Багато років пройшло відтоді. Давно вже немає в храмах срібних хрестів. Все більше алюмінієві. Давно вже воду для освячення наливають не в дорогоцінні чаші, а в баки з нержавіючої сталі. Проте вода, освячена от так “неправильно”, все одно набуває незвичайних властивостей, не псується і не “зацвітає” довгі місяці, а то і роки. Сьогодні на зміну колишнім неосвіченим поясненням феномену святої води приходять нові, такі ж оригінальні. Тепер уже не менш освічені інженери і лікарі, економісти і журналісти говорять про “біополя” і “аури”, про терапевтичні властивості дзвону. І все це серйозно, “з вченим видом знавця”. Найчастіше питання, яке мені, як священику, доводилося чути в дні свята Богоявлення: “Отче, а чим богоявленська вода відрізняється від водохресної?” Що відповісти на таке запитання? Сказати, що – нічим, бо Богоявлення і Водохрещя різні назви одного й того ж свята, – так, боюся, не повірять. І не повірять, бо цим людям про особливості і відмінність двох вод бабуся розповіла, а вже вона все точно знає, не то що ці сучасні попи: ні виду, ні осанки, ні правильного розуміння, що до чого.
Так колишні атеїстичні забобони замінилися чи не гіршими – окультними і фольклорними забобонами. І якщо раніше, коли книгу релігійного змісту ніде не можна було знайти, наше поголовне неуцтво в області християнського віровчення можна було пояснити відсутністю якої б то не було релігійної просвіти, то що сказати тепер? Тепер, коли за роки вільної, нічим і ніким не обмежуваної церковної проповіді випущені сотні, тисячі книг про віру і віровчення, а публікації на релігійні теми в періодичних виданнях можна вимірювати кілометрами? Тепер, коли радіо і телебачення чималий ефірний час приділяють виступам священнослужителів, розповідям про церковне мистецтво, а в такому способі комунікації, як Інтернет, кількість сайтів, присвячених релігійним проблемам, обчислюється, схоже, десятками тисяч? Чому ж тепер часом здається, що це знову про нас сказано в Євангелії: “Народ, що сидить у темряві”?
Чому? А тому, що мало – бути спадкоємцями великої релігійної культури, мало – бути просто хрещеними і хвастати цим у колі друзів або з екранів телевізорів! Потрібно – і це найголовніше – звернутися, нарешті, до Бога з питанням, яке люди задавали на березі Йордана Іоанну Хрестителю: “Що ж нам робити?” (Лк. 3:10).
Відповідь Божа учора і нині та сама: “Покайтеся”. Покайтеся, тобто змініться, станьте іншими! Тільки пам’ятайте при цьому, що покаяння – труд і труд щоденний, щогодинний. Покаяння, як розуміє його Церква, це не посипання голови попелом, не ниття, не стук кулаком у груди. Покаяння – це і щоденне читання Євангелія, і просвітня робота, яку не пізно починати в будь-якому віці, покаяння – це навчання розуму, душі, тіла, це посилена робота над самим собою. Робота, в якій, як і в митті посуду, ніколи не можна сказати: “Ну, от, усе, більше мені займатися цим не доведеться!”
Якщо ми це зрозуміємо, якщо ми дійсно серйозно візьмемося за цю важку справу, Господь одного разу відкриє нам, що Богоявленська, вона ж Водохресна, вода – не що інше, як ікона, тобто спосіб Вічного Життя. Ми раптом зрозуміємо, що Бог дарував нам це диво не стільки для того, щоб ми ніколи не хворіли, скільки для того, щоб ми пам’ятали: як ця вода, освячена нашою спільною молитвою і натхненням Святого Духа, не підвладна законам тління світу цього, як непідвладні законам тління і розпаду наші безсмертні душі. І тоді нам, можливо, соромно стане переводити цією святинею тарганів, підливати її в горілку своїм питущим родичам, а раптом вони перестануть від цього пити! Тоді, можливо, і нам, що сидять у країні і тіні смертній, засяє світло. Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: Неділя після Богоявлення