Надія на Боже милосердя

Фарисей і митар, Джеймс Тіссо

Слухаючи уважно читання Святого Євангелія цієї неділі, не можливо залишитися байдужим, щоб не поставити себе на місце грішника митаря, який щиро кається, і разом з ним не повторювати: „ Боже, будь милостивий до мене, грішного!” (Лк. 18:13).

Христова Церква, приготовляючи нас до святого Великого посту, старається допомогти пробудити в нас дух щирого покаяння і покути за свої прогрішення, відновити зв’язок любові з Богом. Неділя митаря і фарисея пригадує нам, що покаяння не можливе без молитви, без світла Божої ласки. Молитва освітлює нашу душу, допомагає краще пізнати Бога і стан своєї душі, пізнати те, що віддаляє мене від мого Спасителя.

Молитва – перший знак відкритості душі на Бога. Піст, як час духовного оздоровлення, потребує особистого спілкування, зустрічі з Богом на молитві. Читаючи слова Ісуса, звернені до фарисея: „Цей пішов до дому свого виправданий більше, ніж той: бо всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться”, – вони пригадують нам подібні слова апостола Якова: „Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать” (Як. 4:6).

Молитва, це також певний вид покаяння. Коли ми молимося за звільнення з якихось гріхів, захист від певних спокус чи подолання поганих звичок, це означає, що ми відчуваємо потребу Божого милосердя, Божої допомоги, бо самі не можемо звільнитися від впливу злих сил. Така молитва, щира і покірна, стає одним із видів покаяння. Якою є наша молитва, таким є наше покаяння – стиль нашого життя, виражений у конкретних вчинках. Бо якими думками наповнена молитва християнина, такі цінності проявляються у його житті. Оскільки ми живемо у недосконалому і грішному світі, наша молитва часто пов’язана із потребами нашого тіла, із земними речами. А як часто ми молимося про духовні дари: мудрість, духовне світло, просвітлення розуму і сумління, ласку покаяння, якщо хочемо кращого способу життя?

Митар у своїй покаянній молитві усю надію свого спасіння поклав на Боже милосердя. У ньому він бачив єдиний свій порятунок і захист. Митар приніс до храму свою слабкість, багаж невдач, усвідомлюючи, що лише в Богові є його відкуплення. Його слабкість перетворилася на силу тому, що його єдиною зброєю є впевненість у Господньому співчутті. Натомість фарисей стоїть перед вівтарем, сильний у своєму переконанні, що він чесний, – принаймні таким себе вважає, – і що саме тому він має бути вислуханий, Господь має нагородити його побожність. Він не такий, „як інші люди, грабіжники, неправедні, перелюбники” (Лк. 18:11). Та хоча фарисей і був чесним, часто ходив до храму, брав участь у богослужіннях, постив двічі на тиждень і платив десятину, все це не заважало йому зневажати інших, вважаючи відмінних від себе перешкодою для своєї гідності.

Однак Учитель з Галилеї огорнув милосердям саме покинутих, освячуючи недостойне та зневажене в очах людей, перетворюючи його на привілейоване місце для зустрічі з Богом. „Молитва смиренного пройде крізь хмари” (Сир. 35:17), і саме бідним притаманна свобода цілковито довіритися найніжнішому з отців, позаяк „близько Господь до скорботних серцем, і смиренних духом Він спасає” (Пс. 33 (34):19). Бідний взиває до Отця, бо знає, що лише в Ньому віднайде захист, адже „Він не знехтує моління сироти, ні вдови, коли вона буде промовляти прохання своє” (Сир. 35:14). Бог знає людину настільки, наскільки її віра відповідає життю, розбудові взаємних відносин з іншими та справедливості.

Як багато рис фарисея є присутні у нашому духовному житті. Боляче є чути, коли християнин приступає до Покаяння і каже, що гріхів не має, не знає. Або навпаки, особа починає своє покаяння зі слів хвальби і оправдання: „Я молюся, я пощу, до церкви ходжу, з ніким не гніваюся”. Чим така сповідь краща від молитви фарисея, а життя цієї людини досконаліше від життя фарисея? Таким покаянням особа не перепрошує Бога, а ще більше ображає Його. Людина готова радо приймати будь-яку допомогу від Господа Бога, але своєї залежності від Нього визнати не хоче.

Одна добра християнка опинилась перед дверима до Неба. Була стривожена. Святий Петро ласкаво прийняв її, але мовив: „Щоби ввійти до Раю, треба набрати сто балів”.

Жінка почала перелічувати свої добрі вчинки: „Я була вірною дружиною ціле життя. Намагалась виховати по-християнськи своїх дітей. Не вповні вдалося це мені, але я зробила все, що змогла. Упродовж 22 років була катехиткою. Працювала на користь місії, допомагала благодійній організації. Завжди намагалась добре ставитись до всіх, з ким мала справу – особливо до священика і моїх сусідів…”.

Коли зупинилась, щоб перевести подих, святий Петро сказав їй: „Маєш два з половиною бали”. Для жінки це було тяжким ударом.

Тоді знову взялася перелічувати: „Опікувалась своїми старими батьками, пробачила сестрі, яка сварилась зі мною за спадщину. Ніколи не пропустила недільну Службу Божу, за винятком днів, коли народжувала дітей… Щодня молилася…”. Святий Петро сказав їй: „Маєш ще три бали”. Жінка впала у відчай. Як зможе набрати 100 потрібних балів? Перелічила вже найважливіше. Важко буде знайти ще щось. Плачучи, тремтячим голосом сказала: „Якщо так, то можу лише покладатися на Боже милосердя!” „Оце сто балів!” – вигукнув святий Петро і впустив її до Раю.

Ставаймо перед Господом, як той грішний митар, і від усієї душі благаймо, щоб добрий Господь відкрив нам двері покаяння, просвітив наш розум, очистив нашу совість, Своєю ласкою скріпив нашу душу, бо віруючим у Нього Він дав можливість дітьми Божими стати. Амінь.

Автор: о. Михайло Чижович

Усе по темі: Неділя про митаря і фарисея