Ставлення до ближніх

Притча Ісуса Христа про митаря і фарисея є своєрідним продовженням науки про митаря Закхея. Закхей повстає перед нами як приклад відкритості на Бога. А постаті митаря і фарисея пригадують нам, що відкритість людини перед Богом має бути щира і покірна, а не самолюбна, щоб Бог вислухав наші молитви.

Найкращим способом перевірити ознаки відкритості нашої душі перед Богом – покори і щирості, є наше ставлення до ближніх. Ось що про це говорить апостол Павло: «Ніяке гниле слово нехай не виходить з уст ваших, а тільки добре для навчання у вірі, щоб воно давало благодать тим, що слухають» (Еф. 4:29).

Поведінка фарисея нагадує нам, що ми можемо вчинити кривду ближнім, зранити їх не тільки фізично, а й духовно, морально невідповідним словом чи способом звернення, недоречною критикою чи осудом. Невідповідний спосіб звернення до ближнього, навіть близької людини, є не просто порушенням засад етики і моралі, применшенням його честі і гідності, а неповагою до нього, як до особи, людини в цілому. Такою невідповідною поведінкою ми перекреслюємо саму людину і все її життя, викреслюємо її з книги життя, або іншими словами чинимо її мертвою ще за життя. Неповага, моральна кривда завдає іншій людині набагато глибше душевне зранення, спричиняє значно сильніший душевний біль, ніж біль, який відчуває людина, від фізичної травми, завданої їй.

Деякі християни наслідують приклад фальшивої покори фарисея, коли шукають допомоги у ближніх. Шукаючи допомоги, підтримки, поради у ближніх, такі особи під виглядом покори, стараються насправді перекласти на них відповідальність за своє життя. А якщо труднощі не вирішуються, вважають їх винуватими у своїх нещастях. Це можна побачити у способі їхнього звернення до ближнього, який часто набирає критичної форми: А де ти пропадаєш? Чому не даєш чути про себе? А що ти собі думаєш? Доки я маю жити так? Така особа під виглядом фальшивої покори і поваги до ближнього хоче виправдати своє лінивство, перекласти відповідальність за своє життя на ближнього.

Особи, котрі впадають у фальшиву покору, забувають іноді про наслідки своїх вчинків, що навіть несвідома моральна кривда ближнім, повернеться колись проти них. Вони несподівано відчують на собі болючі наслідки своїх необдуманих слів, вчинків, а тим самим сповнення слів Христа: „Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь у день судний: бо за словами своїми будеш виправданий і за словами своїми будеш осуджений” (Мф. 12:36-37).

В англійському портовому місті мав промовляти славний проповідник. У Церкві зібралося дуже багато людей. На проповідальницю виходить очікуваний священик і розпочинає свою проповідь такою історією: „Тому 15 років назад увійшло до Церкви троє бешкетників, щоб перешкоджати священикові у проповіді. Лише проповідник почав говорити, промовив перший хлопець: „Киньмо у нього камінь”. Але другий затримав його, кажучи: „Почекай ще хвильку”. Коли ж уже і той другий радив кинути у священика камінь і втекти, третій заперечив: „Навіщо у Церкві робити заколот, цього не потрібно робити”. Нарешті вони посварилися між собою. Двоє вийшло із Церкви, а третій залишився до кінця проповіді. Проминули роки. За фальшування грошей повісили першого. Другий сидить у в’язниці за вбивство. А третій є священиком і промовляє до вас”… При цих словах із очей у священика потекли сльози.

Такі падіння завжди приходять через гордість. Ніколи не думаймо про себе вище, ніж ми є насправді. Тому ми, християни, які люблять Господа від щирого серця, наслідуймо приклад щирої молитви митаря, стараймося, щоб наші зовнішні діла побожності були у згоді із нашою внутрішньою святістю і потребою нашого серця. Не забуваймо слова, які сказав Ісус Христос: „Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать” (Мф. 5:8). Амінь.

Автор: о. Михайло Чижович

Усе по темі: Неділя про митаря і фарисея