Неділя митаря і фарисея

Сьогодні десята неділя перед Великоднем. У цей день Ісус пригадує нам, де починається наш шлях до Великодня, де є початок, з якого зможемо слідувати за Ним, аби стати учасниками величної пасхальної події, аби поєднатися з Ним і бути звільненими. Тому це притча про правду, яка визволяє нас (див. Ін. 8:32). У ній ідеться про правдивість нашої молитви. Бо справді, як ми живемо, так і молимося. У хвилини молитви, як і в кожну хвилину нашого життя, ми маємо однаковий стан серця. Слова нашої молитви виражають те, якими ми є у своєму серці.

У цій притчі є два моменти, що просвічують наше розуміння молитви. Перший стосується саме наших слів. Фарисей розповідає про себе; перед Богом і перед людьми він виставляє своє ідеалізоване «я». Він дбає про значимість своєї особи, і в цьому бачить своє життя.

Митар у кількох словах виражає все. «Боже», – промовляє він, тобто вже від початку він звернений до Бога і залишається таким надалі. Навіть коли він говорить про себе: «До мене, грішного» (Лк. 18:13), то знову ж таки показує себе через погляд Бога. Митар правдивий. Він віддає себе, у прямому розумінні слова, приносить себе перед Богом таким, яким є. Він не показує себе в ідеальному світлі. Він – митар, а тому брехун і злодій в очах людей. Митар визнає це перед Богом, у світлі Божого погляду, не надягаючи маски. Він правдивий у своїй молитві. То ж коли Бог очистить і виправдає його, він зможе бути правдивим у своєму житті.

Його молитва пливе у тому ж напрямку, що й молитва Церкви, яка заносить нас перед Господом – «Киріє, елейсон!», тобто «Господи, помилуй!». Наше відкрите серце зустрічається з відкритим серцем Бога, з Його милосердям. Назустріч хвилі наших скорбот пливе хвиля Його милосердя, щедро виливаючись у наше серце. Це Він виправдовує нас, визволяє нас, дає нам життя.

Другий момент, що дає розуміння того, як нам бути правдивими: фарисей виставляє напоказ те, що він робить, тоді як митар чекає дії Бога. Відмінність між «робити» і «діяти» – це не гра слів. Коли моє життя обмежується тим, що я роблю, коли я цікавлюся лише своїми справами, переймаюся ними, моє «я» виступає до переду, назовні. А проте, хто діє в усьому, що ми робимо? Митар же відкриває своє серце до глибини, він визнає, що сидить в ямі, визнає порожнечу того, що він зробив, бо діяв сам, відділений від Бога (стан, у якому перебуває грішник, насамперед полягає у такій гордині), і чекає, щоб у ньому діяв Бог. Чекає, благаючи Його, і чим більше в ньому смирення, тим більше любов Бога діє в ньому і з ним.

Так, Бог таємничим способом діє в нашій душі. Це Він, наш Отець, діє першим, бо першим любить нас і діє, вихлюпуючи Свою любов у нас, як тільки ми віддаємо себе Йому у правді серця. Саме такої молитви нам найбільше бракує. Молитва – це дія, що приносить найбільше плодів, бо вона – найвільніша дія нашого серця – єднається з дією Святого Духа, аби дозволити Йому здійснити те, чого Отець бажає для нас.

Саме так молиться Ісус. Просімо Його, щоб навчив нас «понижуватися» так, як Він, бути правдивими, з радістю визнавати, ким ми є. Тоді Святий Дух сходить до нашого серця і звідти разом з Ісусом підносить нас до Отця у єдності з усіма тими, за кого ми молимося «Господи, помилуй нас», хто, як і ми, перебуває у скорботах.

Автор: Жан Корбон

Усе по темі: Неділя про митаря і фарисея