Бути приниженим і бути піднесеним

Саме ця притча про Митаря і Фарисея (Лк. 18:10-14) є джерелом вживання слова «фарисей», яке ми повторяємо в буденному житті, і яке означає людину лицемірну, нещиру, яка має два обличчя, немов дві сутності. Звичайно, що до такої постави у нас негативне відношення та ми відразу можемо з полегшенням сказати, що це нас не стосується. Але придивімося, ким насправді є фарисей, про якого розповідає наш Господь.

Фарисей є людиною, котра не відкидає існування Бога, більше того, він досить заангажовано приймає Його в своє життя і навіть робить щось «для Нього»: «Пощу двічі на тиждень, даю десятину з усього, що надбаю» (це при тому, що загальноприйнята релігійність наказувала постити раз в тиждень та давати десятину лише з найважливіших прибутків – в той час же фарисей дає десятину навіть із зібраної на городі зелені, як описує інше Євангеліє).

Та в нього є один великий, можливо навіть вирішальний (принаймні категоричність Ісуса підтверджує це) недолік – він робить це усе для того, щоби рости лише і виключно у власних очах. Попри усі свої ревні практики фарисей залишається закритий на Бога, причому щораз більша заангажованість, хоча це може звучати парадоксально, щораз більше закриває його на живого Бога.

Та Ісус Христос не зупиняється на цьому, Він показує приклад митаря, котрий приходить до храму, б’є себе в груди і єдине, що робить, це шукає Божого милосердя.

Закінчується уривок фразою, яка також стала майже прислів’ям – «всякий, хто підноситься, принижений буде, а хто принижує себе, піднесеться». Чи це означає, що нашою ціллю має бути лише принижуватися? Замість того, щоби відповідати на це запитання, звернімо увагу на інше, а саме на другу половину кожного заклику, тобто … буде принижений та …буде піднесений. Господь непомітно вказує, що лише Бог є Тим, Хто справді підносить та принижує, і те, чого ми повинні шукати першочергово, це «бути піднесеним» Богом.

Нехай сьогоднішнє Євангеліє допоможе нам наново замислитися над нашими поставами самовиправдання та самопіднесення та допоможе нам водночас полюбити скруху серця – це благодатне приниження, в якому Бог наближається до нас, чинячи нас справедливими в Своїх очах.

За матеріалами сайту www.ukr-parafia-roma.it

Усе по темі: Неділя про митаря і фарисея