Справжність і вдаваність митаря і фарисея

Неділя Митаря і Фарисея продовжує тематику покаяння, поступово впроваджуючи нас у Великий піст. Євангельське читання (Лк. 18:10-14) ставить перед очі хвалькувату молитву фарисея і покаянну молитву митаря.

Доволі часто у молитві приватній чи літургійній повторюємо слова митаря. Але в серці не менш часто повторюємо слова фарисея. Так якось виходить постава митаря назовні і постава фарисея всередині.

Б’ємо в груди, повторюючи жести митаря, а в тих грудях водночас б’ється серце фарисея. Устами молимося з митарем, а віримо з фарисеєм у свою найкращість. І так і один, і другий євангельський герой дивним чином поєднуються у нашому житті.

Але як це можливо, щоби покаяння і смиренність митаря поєднувалася з самовпевненістю і гординею фарисея? Як це, що одне другого не поглинає? Неможливо сумістити смирення і гордість, самохвальбу і покаяння, осудження інших і осудження себе самого. Що ж тоді? А тоді виходить, що хтось із євангельських героїв з їхніми чеснотами чи пороками насправді є лише вдаваним у нас, а не справжнім.

То ж хто ми: справжні митарі і вдавані фарисеї чи навпаки: справжні фарисеї і вдавані митарі?

Автор: Марія Ярема

 Усе по темі: Неділя про митаря і фарисея