Притча про милосердного батька та двох блудних синів

Повернення блудного сина. Бартоломео Мурільйо

Більшість з нас знає цей євангельський текст під досить парадоксальною назвою “Притча про блудного сина.” Ця назва трохи не відповідає (або відповідає тільки частково) суті притчі та й богослов’ю 15 розділу Луки загалом. Три притчі в Лк. 15 часто називають “Євангелієм в Євангелії” – оскільки всі три притчі: про загублену вівцю (1-7), загублену драхму (8-10) та Милосердного батька, який мав двох блудних синів (11-32) вказують на надзвичайну Божу Любов відносно усіх людей, а в особливий спосіб заблуканих, відкинутих та грішників.

Ці притчі відкривають Бога, Який шукає поки не знайде кожну людину (в іншому місці Лука каже, що знайти може навіть в останню хвилину нашого життя, – як розбійника на хресті – Лк. 23:43). Шукає людину, яка в Його очах має таку цінність, що все інше для нього не мов би не існує тоді, коли її шукає (Лк. 15:8)… Коли ж знайде, то не дорікає і не випоминає (котрий раз це вже повторюється… ще раз і більше можеш не приходити… і т. д.), але тішиться як мала дитина і закликає всіх радіти цією подією (Лк. 15:6-7; 9-10).

Радість і надія для мене і для тебе полягає в тому, що за словами Ісуса, Отець постійно виглядає мене і тебе, бачить кожний відрух мого і твого серця і завжди перший кидається на зустріч (Лк. 15:20) щоб щиро та великодушно, міцно обійняти.

В Лк. 15 йдеться про Бога, Який бачить дуже багато й дивиться на мене і на тебе цілком іншими очима. Він однаково любить і молодшого і старшого – і того, хто відходить явно та зухвало (на сході попросити в батька частку маєтку за його життя, – означало побажати йому смерті), і того, хто фізично ніби є поруч, але в серці є відчужений і далекий. Він просто любить, чекає, виглядає і по дитячому кидається на шию.

Повернення блудного сина, Джеймс Тіссо

Притчі в Лк. 15, Ісус розповідає для того, щоб фарисеї з книжниками, які нарікали – “Він приймає грішників і їсть з ними” (Лк. 15:2) – могли зрозуміти, як Бог відноситься до тих, які грішать, а потім повертаються до Нього. Лука чітко стверджує, що всі три притчі Ісус сказав до них (Але Він розповів їм таку притчу – в. 15:3). Очевидно, що Ісус ніде не каже, що грішників потрібно приймати такими як вони є – вони повинні розкаятися: заблукана вівця та загублена драхма знаходяться, а блудний син повертається до дому. Однак Ісус інакше ніж Його критики розуміє суть покаяння – для Його опонентів важливі тільки їх стандарти чистоти та збереження закону, в той час як для Ісуса є дуже важливе щире розкаяння тих, хто йде за Ним. Подібно як друзі пастуха радіють з ним, коли він знаходить заблукану вівцю, а товаришки та сусідки радіють разом з жінкою, яка віднайшла загублену драхму, так і друзі Бога радіють, коли Він повертає Свою втрату; виглядає, що критики Ісуса, які шемрали на Нього з приводу Його дружби з грішниками, в дійсності не були друзями Бога. Тому цілком можливо, що Ісус опосередковано натякає книжникам та фарисеям, що й вони потребують покаяння, оскільки не розуміють Божої дійсності – кульмінація історій (про заблукану вівцю та загублену драхму) розрахована на віру юдеїв в те, що дві половини Божого творіння, небо й земля, відповідно до Божого задуму повинні бути в гармонії одне з одним, та, що Боже Царство повинно бути «як на небі, так і на землі».

Щоб бути учасником цієї дійсності, лідери Ізраїлю повинні пережити правдиву переміну розуму і серця – “метанойю”, яка б дозволила їм зрозуміти, що Бог Ізраїлю є Небесний Отець, Який не просто ненавидить гріх, але й «шукає поки не знайде» кожного окремого грішника, щоб коли він захоче повернутися – приготувати для нього бенкет (Лк. 15:22-24) та радіти з приводу його повернення разом з цілим Небом (Лк. 15:7,10).

Притчами представленими в Лк. 15 Ісус також пояснює суть Своєї місії – Він робив те, що робив Бог Отець – діла Ісуса на землі відповідали Божій любові в небесному Царстві, – але на жаль книжники та фарисеї не хотіли цього визнавати.

Сучасна Церква має дуже важливе завдання – бути живим свідченням про невимовну любов Божу, яка виявляється в жертві Ісуса на хресті. Таким чином, “ми проповідуємо Христа розп’ятого” (1Кор. 1:23), “Який полюбив нас і омив нас від гріхів наших кров’ю Своєю” (Одкр. 1:5). Бо “Бог… Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками” (Рим. 5:8). Світ, понищений та покалічений через безумну дію гріха, потребує чути слова Доброї Новини, а не тільки докори та моралізування, які не дають сили виконати те, до чого закликають. Багато людей потребують почути, що вони не є полишені самі на себе в тих станах та місцях, куди вони самі заблукали манівцями життя – є Хтось, Хто їх постійно шукає поки не знайде (Лк. 15:4,8), щоб обдарувати їх повнотою Свого життя (пор. Ін. 10:10). Церква покликана донести світові – всім без винятку, які почуваються не задоволені та не щасливі через своє життя, що замість всього того, що ранило, завдавало болю, спустошувало та руйнувало їхнє життя – Бог пропонує в Ісусі те, що є життям абсолютно іншої якості, те, що ніколи не промине, та що воно є настільки прекрасне та незбагненне для нас (пор. 1Кор. 2:9), що перевершує наші найкращі мрії та сподівання – бо Бог, Який все це пропонує – “може створити незрівнянно бiльше за те, чого ми просимо або про що помишляємо” (Еф. 3:20).

Єдине, що вимагається від людини, яка б захотіла все це прийняти – віра і навернення (зречення від гріховного життя), яких ми потребуємо, щоб жити Божим життям, яке нам приніс Ісус. Бог, про Якого розповідає Ісус – Святий (Інакший). Цей Бог “полюбив людину вічною Любов’ю” (див. Єр. 31:3), і тому, коли грішник повертається до Нього, на небі є велика радість (Лк. 15:7,10). Противники Ісуса бачили, що таке богослов’я радості було не просто теоретичне, але навпаки – приголомшливо конкретне та практичне в Його місії.

Ці притчі очевидно покликані привести нас до роздуму: як нам сьогодні потрібно жити, щоб у людей виникали подібні запитання, відповіддю на які ставали б подібні притчі?

Автор: о. Юрій Щурко (з циклу: “Розважання над Словом Божим“)

Усе по темі: Неділя про блудного сина