М’ясопусна неділя – про Страшний Суд

Страшний Суд, Віктор Васнєцов

Центральною темою Євангелія від Матфея є Боже Царство (що правда, Матфей як єврей, який пише до євреїв, щоб переконати їх, що Ісус це обіцяний пророками царствений Месія, замість вислову “Царство Боже”, вживає типовий для його одноплемінників термін “Царство Небесне”). Для доброго представлення цієї теми євангеліст ритмічно уклав увесь матеріал у такий спосіб, що блоки розповідного матеріалу, які представляють діяльність Ісуса, змінюються блоками проповідницького матеріалу (так звані діяльні та навчальні частини), який дуже різносторонньо пояснює все, що стосується ідеї Божого Царства. Відтак у Євангелії від Матфея існує п’ять частин з великими промовами Ісуса:

  1. Мф. 5–7: так звана Нагорна проповідь, яка є своєрідною Конституцією Божого Царства.
  2. Мф. 10: Місія Царства (Ісус посилає учнів на проповідь і навчає їх як вони мають поводитись та чого сподіватись).
  3. Мф. 13: Притчі про Царство (Ісус пояснює учням, яка природа Небесного Царства – як воно не помітно починається, росте і т. д).
  4. Мф. 18: Навчання про Церкву (йдеться головно про стосунки, які повинні існувати між синами і дочками Царства).
  5. Мф. 23–25 Майбутнє Царства. Це остання велика промова Ісуса в Євангелії від Матфея (Мф. 23 містить гостру промову Ісуса супроти лицемірства фарисеїв, а в Мф. 24–25 знаходимо слова Ісуса про долю Єрусалиму, – йдеться головно про 70-ті роки першого століття, та про долю світу перед Його другим приходом – Парусією).

Матфей навіть встановив формулу, щоб сигналізувати про ці підрозділи, закінчуючи їх висловом: “Коли Ісус скінчив [слова ці]” (7:28; 11:1; 13:53; 19:1; 26:1).

Читання цієї неділі відображає останнє прилюдне навчання Ісуса, яке водночас є частиною Його останнього дискурсу (є частиною останньої великої промови Ісуса, за кілька днів перед Його Страстями та Воскресінням), записаного в Євангелії від Матфея (25:31–46). В довшій серії з шести притч та пересторог, які передують цій унікальній апокаліптичній драмі (цей уривок не є притчею!), Ісус наголошує на важливості відповідального ставлення до свого життя та постійної готовності до приходу Сина Людського (Мф. 24:32 – 25:30). Безпосередньо Євангеліє цієї неділі фокусує в собі ряд важливих для богослов’я Матфея тем, які сходяться воєдино в цій фінальній сцені.

Триптих “Страшний суд”, Фра Беато Анджеліко

Два Царства. Син Людський, Який приходить в кінці часів є Царем (25:34; 40), що сидить на престолі Своєї слави (25:31) та приймає праведників до остаточного Божого Царства (25:34). Це є тріумф Царства, представлений Ісусом в Євангелії, як альтернатива до демонічного царства цього світу, яке представляють опоненти Ісуса. Негативне «анти царство» є також представлене в образах останнього суду: вічний вогонь для диявола та його ангелів. Два Царства, які є змішані та переплетені в подвійності земної історії – тепер вкінці цієї історії дуже чітко відкриваються. Є тільки два Царства: Син Людський з ангелами й блаженними праведниками та Царство Боже приготоване від створення світу з одного боку; диявол та його ангели – прокляті, та неминучість приготована для диявола, його ангелів та прихильників з іншого боку. Боже Царство відкривається як єдине правдиве Царство; у фінальній сцені мова Царства не містить опису царства Сатани (пор. 12:26). Есхатон (кінцева подія в Божому плані) відкриває, що видимий дуалізм теперішньої боротьби двох царств є тільки передостанній, та що в остаточному підсумку тільки Бог є Цар.

Христологічна основа. Сцена остаточного суду є наскрізь христологічна. Для Матфея цей текст аж ніяк не може служити біблійною підтримкою загальної гуманітарної етики любові та милосердя, яка стає есхатологічним критерієм суду. Етичні питання Матфей нерозривно пов’язує з христологією та апокаліптизмом. Численні титули, які дуже важливі для Євангелії Матфея, сходяться в одну точку в цій сцені: Ісус зображений як Син Людський (25:31), якому Бог є Отцем (25:34); Він є названий Царем, що викликає смислові асоціації з термінами Месія та Син Давида (1:1–2, 2; 21:4-9); також названий Господом (25:37; 44); Він є месіанський Пастир, який піклується про вівці (2:6; 9:36; 18:12; 26:31) та Суддя, який чинить остаточне розділення між вівцями та козлами. Навіть як «Той Хто приходить» (25:31), Ісус сповнює христологічну роль (11:3; 23:39), яка випереджена різними образами в попередніх притчах, та приходить власне для того щоб судити (24:30, 42–44,46; 25:10).

Верховенство (першість) етики. Подібно як і цілий Новий Завіт загалом, Матфей незважаючи на свою апокаліптичну орієнтацію дуже стриманий в зображенні того, що в дійсності відбудеться, коли прийде Син Людський. Ця сцена єдина в цілому Новому Завіті, яка бодай якось деталізує Остаточний суд. На подив читачів (стародавніх та сучасних), критерієм суду не є визнання віри у Христа. Нічого не сказано про благодать, оправдання чи прощення гріхів. В кінцевому підсумку важливими є тільки факти, чи хтось діяв з люблячим піклуванням відносно потребуючих людей. Матфей підкреслює, що судитиме Христос, але аж ніяк не на основі теоретичного знання Євангелія.

Вирішальність Заповіді Любові. Ісус навчав, що жертовна турбота про інших є серцем об’явленої волі Божої у Торі та герменевтичним ключем до неї (5:17–48; 7:12; 22:34–40). Як Месіанський Цар Ісус навчав, що Царство складається з служіння іншим (20:28). Те саме слово, яке перекладається як «служитель» (від гр. διακονεω diakoneo) означає в цьому уривку кінцевий підсумок вчинків здійснених праведниками та занедбаних засудженими (25:44). Ті які забезпечують їжу, напої, одяг, притулок для потребуючих, та відвідують хворих та ув’язнених – цілком відповідають на основні потреби «оцих найменших», й тому будуть здивовані в день суду, оскільки відкриють для себе, що їх діяльність мала глибший вимір ніж просто дії звичайного людського співчуття…

Автор: о. Юрій Щурко (з циклу: “Розважання над Словом Божим“)

Усе по темі: Неділя про Страшний суд