Стрітення – здійснення очікуваного

Чи зустрілися ми з Христом?

Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому” (Євр. 11:1).

Кажуть, що немає нічого більш неприємного і важкого, ніж чекати чи наздоганяти. Стосовно “наздоганяти” говорити доки не будемо, а от про очікування самий час поміркувати напередодні Стрітення Господнього. Це велике церковне свято якраз нагадує нам про одне дуже-дуже довге очікування, що увінчалося, нарешті, зустріччю. Слово “Стрітення” так і перекладається українською з церковнослов’янської – “зустріч”.

Багато віків старозавітний Ізраїль чекав приходу у світ Того, Кого єврейською називали Месія, грецькою – Христос. Українською це слово означає “Помазаник”, або, інакше кажучи, “Цар”. Не в тому сенсі, в якому називали царями тих, хто правив народами, вершив владу і суд, вів війни, страчував і милував. Кожному завжди було зрозуміле, як неміцна їх влада, як іноді неправедним виявлявся суд, недосконала милість. Якщо навіть наймудріший Соломон, який перед вступом на престол благав Бога дати йому “серце розумне, щоб судити народ Твій і розрізняти, що добро і що зло” (3 Цар. 3:9) і отримав цей дар з надлишком, якщо навіть цей помазаник не встояв і відхилився наприкінці життя від правди Божої, то чи можна чекати досконалого правління від кого б то не було? І неможливо було б всякій мислячій людині не впасти в остаточний песимізм і залишити всяку надію на “краще життя”, коли б не прадавнє обіцяння, дане Богом Своєму народові через пророків.

Кожен віруючий знав: зло не всесильне, неправда не вічна. Наступить день, коли Бог втрутиться в людську історію і пошле у світ особливу Людину, Яку наділить такою владою і такою силою, якої до Неї не було ще ні в кого, і буде Вона прекрасною і досконалою, справедливою і доброю. Пророк Ісая так передбачав про Месію і про Його Царство: “І спочине на ньому Дух Господній, дух премудрости і розуму, дух ради і кріпкости, дух відання і благочестя… Він буде судити бідних за правдою, і діла страдників землі вирішувати за істиною… І буде опоясанням стегон Його правда… Тоді вовк буде жити разом з ягням, і барс буде лежати разом з козеням; і теля, і молодий лев, і віл будуть разом, і мале дитя буде водити їх” (Іс. 11:2,4-6).

От на Якого Помазаника чекала старозавітна Церква. І, слід сказати, очікування було таким довгим, така безліч поколінь пішла з життя, не дочекавшись, що в багатьох слабнула віра в те, що Месія взагалі прийде хоч колись. Проте чим чистіше і праведніша була людина, тим сильніше вірила, що Господь обов’язково виконає Свою обіцянку, і наступить тріумф добра і правди. У день Стрітення ми згадуємо про одну таку людину.

Симеон та Ісус, Шішкін Андрій

Цього праведника звали Симеон. “Йому було провіщено Духом Святим, що він не побачить смерти, доки не побачить Христа Господнього” (Лк. 2:26). І праведний Симеон чекав вже дуже давно. Хоча, як вже казалося, тривале очікування всім дається нелегко, Симеон мав велику перевагу перед іншими, хто чекав: на відміну від них він твердо знав, що дочекається.

І от того дня, коли сорокаденного Немовляти Ісуса принесли в Храм, щоб звершити над Ним законний обряд, Симеон за натхненням прийшов у Храм. Побачивши Ісуса, “він взяв Його на руки, благословив Бога і сказав: нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів, світло на просвітлення язичників і славу народу Твого Ізраїля” (Лк. 2:28-32). Очікування праведного старця виконалося, можна тепер йти “з миром”, і йти не звідкись, а з життя. Йти не кудись, а помирати. Робити це доводиться всім людям, та тільки чи багато кому “з миром?”

Праведний Симеон знав, що з Христом міняється сенс усього, навіть смерті, знав, що без цієї ЗУСТРІЧІ найдовше, навіть нескінченне життя не має жодного сенсу, і навпаки – у Христі смерть стає не кінцем буття, а вступом у Вічність.

Христос Спаситель прийшов у світ вже давно, дві тисячі років тому. Але і досі багато хто з Ним так і не зустрівся. Серед них і ті, хто не чув про Нього, і ті, хто, почувши, не повірив. Нам, віруючим, треба розповісти тим, хто не чув, запевнити невіруючих. Чомусь у нас це погано виходить. Чому ж?

Та самі ми, віруючі, зустрілися з Христом чи ні?

Звичайно, зустрілися, адже отримання віри і є така зустріч. Не вміємо ми, проте, увесь час жити цією зустріччю, не виходить завжди пам’ятати всім серцем про Зустрінуте нами, а точніше, про те, Хто зустрів нас. Живе відчуття присутності Христової вселяє в серце мир і радість, не дивлячись ні на що. Праведний Симеон “з миром” пішов помирати. Чи виходить у нас “з миром” не те щоб помирати, а хоч би жити?

Святкуючи Стрітення Господнє, дякуватимемо Богові за те, що ця зустріч у нашому житті все ж відбулася, що в ній наше життя і наша майбутня смерть набули того єдиного сенсу, з яким можна безстрашно і радісно і жити, і помирати. Для тих, хто наблизився до Христа, найголовніше – цю близькість не втратити. Кожен скоєний гріх, позбавляє нас близькості до Спасителя, а значить і миру, і радості.

Чи не тому такі непереконливі наші слова, недостовірне свідчення? Нехай же це свято відновить радість зустрічі з Господом і сповнить рішучості ніколи більше з Ним не розлучатися! Амінь.

Автор: протоієрей Ігор Гагарін

Усе по темі: Стрітення Господнє