Нехай наші серця наповняться радістю і світлом у день цього чудового свята. Сьогодні Ісуса принесено, даровано, посвячено Отцеві у Його людській особі. У візантійській традиції це свято називають Стрітенням, тобто зустріччю.
Про яку зустріч ідеться? Про ту, яка відбулася в Єрусалимському храмі за законом Мойсея, і завдяки якій така ж таїнственна зустріч щомиті можлива для нас. Навіть тоді, коли тілесними очима ми бачимо чоловіків, жінок, дітей, старців, це Ісус приходить до нас, і ми мусимо Його зустріти.
У центрі цієї події ми бачимо Богородицю, яка позбувається своєї Дитини. Дитина вже їй не належить. Вона посвячує Його, приносить улюбленого Сина Отцеві, від Якого отримала Його. Він не її, і вона віддає Його Отцеві. Дивна річ, що приймає Ісуса з її рук старець Симеон. І через цей незвичайний момент нам також запропоновано прийняти Його до свого серця. У ту мить обітниця, яку Бог виконав у Своїй вірності, зустрічається з очікуванням – очікуванням Симеона та нашим очікуванням. Відбувається зустріч обітниці з її сповненням, зустріч Ісуса, дарованого Матір’ю, і серця, яке вміло чекати Його.
Богородиця виконує більше, ніж припис закону. Вона направду сповнює обітницю, ту, якій Авраам посвятив усе в своєму житті, аж до пожертви власного сина Богові, сина, якого він отримав у дарунок з ласки Божої. Бо і він зрозумів у вірі, що повинен позбутися свого сина, віддаючи його Богові, Богові, Який не бере, а лише віддає Себе безкорисливо. Чому Авраам приносить цю самовіддану жертву? Бо Його серце цілковито посвячене серцю Бога, Який віддає нам Свого єдиного улюбленого Сина, щоб усі люди мали життя.
Серце благодатної Богородиці того дня зливається із серцем Отця, що розкрилося, аби віддати нам свою Дитину. Тому Симеон наперед духом бачить її серце там, де все звершиться – під хрестом, – де меч болю прошиє серце Богородиці, і вона віддасть свого Сина, Який уже належить не їй, а лише Отцеві, а через Нього – всім дітям Отця. У ту мить вона стає нашою матір’ю, матір’ю всіх живих (див. Ін. 19:25-27).
Аби пережити ту чудесну зустріч із Христом, нам треба погодитися ввійти до храму свого серця, до того глибокого місця зустрічі, де Ісус «відкриває помисли наших сердець» (див. Лк. 2:35). У наших серцях живуть різноманітні уявлення про Бога, які заважають зрозуміти сенс нашої зустрічі з Ним. Поки наше серце не стало вбогим, як серце Діви Марії, ми не можемо прийняти Його, пережити правдиву зустріч із Богом, Який є цілковитим даром. Усе, що є в Ньому, – дар. Доки ми поводимося так, ніби Він належить нам, доки ми слухаємо Його, бо Він так сказав, але водночас залишаємося замкненими в собі, ми не посвятили себе серцю Отця. Ми ще не зрозуміли, що Ісус, Який поєднався з нами, не належить нам. Він даний мені для того, щоб я давав Його іншим. Я зустрічаю Його, лише даючи себе Йому, а отже, своїм ближнім. Поки охрещена людина не живе для інших, зокрема, для тих, які не знають свого Спасителя, вона не пізнала Бога. Тому зустріч із Богом – це незвичайний поворот у житті. Власне тому Ісус сказав, що Він стане для нас знаком протиріччя.
Така ж зустріч і така ж внутрішня боротьба відбувається у житті Церкви. Господь цілковито належить їй, а отже, і нам, що разом утворюємо її. Якщо ми затримуємо цей дар для себе, він зникає. Христос – світло для просвіти народів, Він Своїм світлом просвічує Церкву, тому його проміння має проходити і через нас.
Просімо Святого Духа, Який перебував у Симеоні, Який навчив його чекати і завжди надіятися, Який повів його до храму на місце зустрічі, просімо Його, щоб Він усунув усі огорожі нашого «я», що не впускають світла та заважають випромінювати його.
Все, чим ми є, все, що маємо, ми отримали в дар. Святий Дух учить нас чувати, як Йосиф і Марія, споглядаючи обличчя Господа Ісуса. Він розплющить нам очі і дасть «побачити спасення», та побачимо ми його лише тоді, коли дивитимемось на інших, – не на себе, не на свою Церкву, а на інших. Бо отримали його заради них, щоби, приймаючи його, його віддавати.
Автор: Жан Корбон
Усе по темі: Стрітення Господнє