Церква нагадує нам про цю подію не лише для того, щоб ми, згадавши про неї, засмучувалися про подію. Але і для того, щоб на прикладі наших прабатьків показати нам, як небезпечний гріх, як він, я б сказав, смертельний для кожної людини. Зі Священного Писання ми знаємо, що перші люди в особі Адама і Єви були створені Богом для того, щоб, перебуваючи в раю, славословлячи Творця, удосконалюватися в образ Самого Господа, бо людина була створена за образом і подобою Божими. Так про це свідчить пророк Мойсей. І, удосконалюючись сама, людина повинна була приводити до досконалості все інше творіння Боже, бо людина – вінець творіння, мала владу над всім видимим світом. Але, на жаль, людина пала – не витримала випробування заповіддю, яку дав їй Господь. А Господь сказав Адаму і Єві, що від всякого дерева вони можуть куштувати плоди і лише від одного дерева, що росте в центрі раю, – не можна, бо, як сказав Бог, якщо вони скуштують його, то смертю помруть. Коли ми читаємо 3-й розділ книги Буття, а саме там пророк Мойсей розповідає про гріхопадіння людини і вигнання її з раю, дуже часто в нас виникає думка, що наскільки строгий Господь, навіть жорстокий! За невиконання такої незначної заповіді Він не лише виганяє з раю наших прабатьків, але ще і проклинає їх, а разом з ними все творіння, і смерть насилає на людину!
Але давайте уважно вдивимося в те, що зробили Адам і Єва. Чи тільки сталося це, здавалося б, незначне порушення однієї єдиної заповіді про не куштування плоду з дерева пізнання добра і зла? Можливо, є в нас підстави для серйозніших висновків? В апостола і євангеліста Іоанна Богослова в 1-му Соборному посланні є такі слова: «Не любіть світу, ні того, що в світі: хто любить світ, у тому немає любові Отчої. Бо все, що в світі: похіть плотська, похіть очима і гордість житейська, не від Отця, а від світу цього» (1Ін. 2:15-16). Я не випадково нагадую вам ці слова; не випадково, бо вони наочно розкривають нам те, що сталося з нашими прабатьками. Згадайте, як про це пише пророк Мойсей. Змій підповз до Єви і став їй ласкаво нашіптувати, який прекрасний цей плід, що лише, протягнувши руку, можна зірвати його і скуштувати, а якщо і Адам скуштує, то разом з ним вони стануть як боги, бо перед ними розкриється пізнання добра і зла. Але ж для пізнання добра людина була створена Богом, а що таке пізнати зло? Єва не зрозуміла цих лукавих слів змія. А пізнати зло – це, значить, впустити його у своє серце. І Єва, спокусившись словами змія, подивилася на цей плід і сказала собі, що він дійсно хороший для їжі. Що означають ці слова Єви, як не похіть плоті і похіть очей, про які пише Євангеліст! А далі вона каже: «Який він бажаний, бо дає знання». І в цьому ні що інше, як гордість житейська. У кожному гріху, який людина і надалі скоюватиме, є ці три складові, про які пише Іоанн Богослов: похіть плоті, похіть очима і гордість житейська. Уся біда і для наших прабатьків, і для нас полягає в тому, що коли воля людини, навіть на мить, перестає бути спрямованою до Бога, здійснюється миттєва зміна всієї внутрішньої людини. На прикладі Єви добре видно, що в цю мить її воля, переставши бути спрямованою до Бога, підкорялася лукавому демонові, і сталася катастрофа для самої Єви, потім для Адама, а через них – і для нас.
Згадаємо, ким був Адам до гріхопадіння? Він мав пророчий дар прозріння (знання) – про це свідчить пророк Мойсей. Адам прокидається і бачить перед собою якусь істоту, якої раніше поряд з ним не було. І тут же він прозріває, що це та, яку Бог йому створив з нього ж самого («це кістка від кісток моїх»). Чи зміг він так би мовити, якби не мав пророчого розуміння? Звичайно ж, ні. Чи міг Адам назвати усіх тварин, якби не мав пророчого розуміння? Звісно ж, ні. Але, проте, Адам скоює гріх услід за своєю дружиною. Він легко погоджується на гріх: вона дала йому плід, і він так само скуштував. Пророк Мойсей описує дивну картину. Відразу після гріхопадіння, здавалося б, розкрилися очі Адама – він став бачити власну голизну, якої раніше не помічав. І для прикриття цієї голизни наші прабатьки використали листя дерев. Але, побачивши себе такими, якими вони були насправді, вони осліпнули духовно. Адам, почувши голос Божий, вжахнувся і перше, що спало йому на думку – це як би скоріше сховатися від очей Божих. Яке засліплення! Адже він прекрасно знав, що від Бога сховатися неможливо. Це ми, із затемненим від гріха розумом, іноді думаємо, що можна приховати щось від Бога. Але Адам, маючи спілкування з Богом, прекрасно знав, що це неможливо. І, проте, відбувається потемніння його розуму, і він ховається в густі зарості. Але що робить Господь? Він відразу проклинає Адама і жене геть від Своїх очей? Каже, що знати його не хоче і виганяє з раю? Ні, не так. Ми бачимо дивне людинолюбство Господа. Людина зрадила Його, забула про Нього – про свого Творця, а Він прихильно гукає до Адама не для того, щоб залякати його, а для того, щоб в Адамі народилося бажання розкаяння і навернення до Свого Творця. І Господь волає: «Адаме, де ти?» «Я тут, Господи, – відповідає Адам, сподіваючись, що Бог його не бачить, не знає, де він і що з ним сталося. І, бажаючи все-таки викликати в ньому почуття покаяння, Господь запитує: «А чому ти опинився там?» «Так, я голий», – відповідає Адам. «Чому ж ти голий?» – каже Господь. І тут, замість того, щоб вигукнути: «Отче мій Небесний, прости мене, бо я спокусився на гріх, виявив легкодухість, я пав, але усвідомлюю свою провину. Прости мене!» – що відбувається в Адамі? Разом з духовним засліпленням, разом з тією брехнею, якою він хотів виправдати себе, він скоює і найстрашніший гріх – ганьбить Бога. Він каже: «Жінка, яку Ти мені дав, вона дала мені від дерева, і я їв» Тобто – Господь винен у тому, що дав йому таку жінку. Які зухвалі слова! Можливо Єва, чуючи це, готова впасти перед Богом на коліна, визнати свою провину і заволати про прощення? Чи так вона поступає? Ні! Вона каже: «Це той змій, якого Ти створив, він мені сказав, і я їла!»
Тут коментарі зайві. Так само, браття і сестри, відбувається і з нами. І ми виправдовуємо себе і стараємося, заглушивши голос свого сумління, не бачити власної провини. Але винен не Бог, винен не той, хто спровокував нас на гріх, – винні ми самі, бо ласі до гріха і не стійкі в чеснотах, гріх жаданий нам, він хороший для нас і приємний. Саме про це каже Іоанн Богослов: похіть плоті, похіть очима і гордість житейська, і в цьому полягав злочин Адамів. Не Бог винен, що наші прабатьки були вигнані з раю. Не Бог винен, що була проклята земля, і що в поті чола людина з тих часів повинна обробляти цю землю, здобуваючи хліб свій. Не Бог винен, що народжена для вічності людина стала смертною, бо, як пише Апостол, через гріх смерть увійшла до світу. Людина винна в цьому. І тут для того, щоб людина змогла повернутися до Бога, їй необхідно було не просто усвідомити своє падіння і надзвичайно важку можливість переродження, але пізнати, що для цього потрібне найбільше диво. І цим дивом є спокутна Жертва Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа. Ми знаємо, що Господь не залишив пропаще людство і дав йому шанс на спасіння. Вже нашим прабатькам Бог дав обіцяння, що сім’я Дружини уразить голову змія (див. Бут. 3:15), вказуючи на прихід у світ Месії – Визволителя. І ми знаємо, що Цей Визволитель приходив на землю; приходив для того, щоб стати подібною до нас людиною, прийнявши наші гріхи на Свої рамена, узяв Хрест і поніс його на Голгофу для того, щоб розіпнутися на цьому Хресті і Своєю Пречистою Кров’ю омити гріхи усього людства. Ми знаємо, що все це вже сталося і що тільки Христос Бог, що став Людиною і приніс спокутну Жертву за рід людський і за кожну людину окремо, може відродити людину для вічного життя. Може. І ми врятуємося, отримаємо життя вічне в Царстві Небесному, якщо докладемо всіх своїх сил для досягнення цієї мети.
Сьогодні, ще і ще раз згадуючи про гріхопадіння наших прабатьків, нехай кожен з нас уважно вдивиться в образ Адамів – цього першого грішника на землі, але і першу людину, що покаялася, яку простив Господь і першим вивів з полону пекла. І дай Бог, браття і сестри, щоб прийдешній Великій піст для нас був тим часом, коли кожен з нас повернувся б в Отчий дім, повернувся б до свого Небесного Отця. А зробити це можна, лише принісши повне, щиросерде покаяння, засвідчуючи усіма справами і вчинками про те, що наше життя немислиме без Бога і спрямоване до Бога, нашого Отця, Який чекає нашого повернення. Амінь.
Автор: протоієрей Валерій Захаров
Усе по темі: Сиропусна неділя