- Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших.
- Коли ж постите, не будьте сумні, як лицеміри, бо вони потьмарюють обличчя свої, щоб показати людям, що постять вони. Істинно кажу вам: вони вже мають нагороду свою. Ти ж, коли постиш, намасти голову твою і вмий обличчя твоє, щоб не показувати людям, що ти постиш, але Отцю твоєму, – Який у таїні; і Отець твій, Який бачить таємне, воздасть тобі явно.
- Не збирайте собі скарбів на землі, де черв і тля точать і де злодії підкопують і крадуть. Збирайте ж собі скарби на небі, де ні черв, ні тля не точать і де злодії не підкопують і не крадуть, бо де скарб ваш, там буде й серце ваше.
Уривок, який читаємо на Літургії в неділю Прощення, є частиною Нагірної проповіді Ісуса Христа (Мф. 5-7), яку часто називають Конституцією Небесного Царства (це так званий ширший контекст уривку). В трьох розділах містяться вимоги, які кожна людина повинна застосувати в житті для того, щоб могти бути дитиною та спадкоємцем Божого Царства. Кожна фраза в Мф. 5-7 звучить надто радикально, й часто не прийнятна з людської точки зору та сьогочасної практичної перспективи. Проте, в Нагірній проповіді Христос спонукає нас до того, щоб подивитися на Бога, духовне життя, інших людей, увесь світ та самого себе з іншої перспективи та через цілковито інакшу призму, – з Божої перспективи та Божими очима.
Вужчим контекстом та своєрідним смисловим обрамленням для цього євангельського уривку є повчання Ісуса про молитву, яке з одного боку закінчується усім відомою молитвою “Отче наш” (Мф. 6:5-13), а з іншого, закликом щоб наш погляд був завжди спрямований на Бога (Мф. 6:22-23: «Світильником тіла є око. Отже, якщо око твоє буде чистим, то і все тіло твоє буде світлим; коли ж око твоє буде нечистим, то і все тіло твоє темним буде. Отже, якщо світло, що в тобі, є темрявою, то яка ж тоді темрява?»).
Як вже можна було побачити з поділу тексту Євангелія, який я представив вище, уривок Мф. 6:14-21 містить, як мінімум, три головні думки.
- Потреба прощення. Бог хоче подарувати нам нове життя, але всяка досада, гнів та неприязнь закривають вхід до нашого серця для Божої благодаті. Для того, щоб Царство Боже настало у моєму серці потрібно покаяння – зміна мислення про Бога, ближніх та самого себе (в грецькій мові покаяння окреслює термін метанойя, котрий дослівно означає “повна зміна, навернення, зміна способу думання, зміна напрямку, зміна життя, покаяння”; у Ст. Завіті на означення покаяння вживається єврейське слово тшуб, котре дослівно можна перекласти як “поворот, радикальна зміна”). Коли ми звільняємо серце від всякого непотребу й бачимо в іншій людині образ і подобу Божу, – самого Христа, – тоді отримуємо прощення від Бога, яке є благодаттю, котра заповнює наше звільнене від гріха серце…
- Потреба аскези. Щоб прощати, каятися, міняти своє життя на 180 градусів, потрібна Божа благодать. Щоб її прийняти необхідна бодай мінімальна аскеза, яка допомагає нам звільнити місце в серці для Господа. Аскеза не може бути поверхова, зовнішня чи просто показова. Всяка істинна аскеза, а насамперед піст, повинна виходити з серця і змінювати серце, що на практиці означає дозвіл Богові перебувати в нашому серці та керувати нашим життям.
- Потреба справжніх пріоритетів. Для того щоб Бог міг ефективно керувати нашим життям, ми повинні чітко визначитися з пріоритетами. Не можемо витрачати зусилля на марні та дріб’язкові справи та постійно залежати від банальних та швидкоплинних речей. Дуже важливо вкладати наше життя в те, що має вічну вартість…
Усе Святе Письмо є свідченням того, як Бог постійно прощає мені і Тобі. Уся Історія Спасіння появляє, на яку аскезу, кенозис, смирення та приниження Бог здатний задля мене та задля Тебе. Усе Святе Письмо свідчить, що Ти і я є для Бога найбільшим пріоритетом та що мені і Тобі Він приготував надзвичайний скарб – життя майбутнього віку (вічне життя).
В контексті вищесказаного, важливо поставити собі прості, але дуже важливі запитання.
Наскільки я усвідомлюю, що Бог у Христі простив мене та що я також потребую прощати інших? Що заважає мені прощати та любити інших людей і що я повинен/ повинна робити для усунення цих перешкод у часі Великого посту? Якими є мої пріоритети та наскільки вони співвідносяться з словами Ісуса в кінці Євангелія цієї неділі?
Автор: о. Юрій Щурко (з циклу: “Розважання над Словом Божим“)
Усе по темі: Сиропусна неділя