В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Скільки разів за довге своє життя чує людина звернений до неї заклик: «Йди за мною!» Скільки разів встає перед нею це питання: чи йти їй, насправді, за тим, хто кличе або ж знехтувати покликання? Адже хто тільки не кличе, хто тільки не обіцяє удачі, щастя, процвітання – «золоті гори», одним словом! І дійсно: йдемо, біжимо, прагнемо, тягнені закликом пристрастей, спокушені примарами свободи і знання. Свободи – від звичної залежності, пізнання – невідомих відчуттів. Зовсім як блудний син, тікаємо з дому Отця свого, щоб поринути в незвідані насолоди, побачити небачену далечінь.
Чим це по-справжньому кінчається, вдається дізнатися тільки в сумному фіналі життя. Ворог нашого спасіння завжди використовує одне і те ж обридле рекламне гасло: «найкраще і майже даром!» Скільки разів за життя потрібно вткнутися в корито з ріжками, щоб засвоїти нарешті, що він завжди бреше і не брехати не може, бо він – «батько неправди» (Ін. 8:44)!
Зате які сумніви, які обтяжливі роздуми опановують більшість з нас, коли голос Божий починає кликати нас так само, як у сьогоднішньому євангельському читанні він призвав Филипа з Вифсаїди: «Йди за Мною» (Ін. 1:43)! Филип не лише не засумнівався, він відразу, ще до відповідного доручення Христового, відправився виконувати свою апостольську місію: наважився закликати інших! З дивною простотою, а тому і переконливістю він розвіює сумніви і коливання оточення: «Піди і подивись» (Ін. 1:46), – от його відповідь на всі нерозуміння і спокуси, от рішучість того, у кому дійсно «нема лукавства» (Ін. 1:47).
Щоб бути таким от нехитрим і рішучим учнем Христовим, потрібна чимала мужність. Боязкий хитрун розраховує на декілька ходів вперед, бо нікому не вірить і найбільше на світі дбає за свою вигоду. На всякий заклик Божий він відповідає питанням: «А що мені з того буде?» Бо йому – головне не помилитися, не продешевити. Сатані добре відома ця сумна властивість пропащої людської душі, бо він і сам такий. Адже це тільки Спаситель каже Своїм послідовникам гірку правду: «Якщо Мене гнали, то гнатимуть і вас» (Ін. 15:20), не обіцяючи золотих гір на грішній землі, але закликаючи нас усі свої надії і сподівання покласти на «життя майбутнього віку». Ворог нашого спасіння обіцяє негайну нагороду: «Ні, не вмрете, але… ви будете, як боги, що знають добро і зло» (Бут. 3:4,5). От його звичайна приманка, ось те, на що попалися наші прабатьки, ось спокуса вигоди, яка як і раніше вабить і нас, їх скорботних нащадків!
Неощадлива простота, дитяча довірливість – доля святих. Вони дійсно, не мудруючи лукаво, «йдуть і дивляться», подібно до Нафанаїла, «у якому нема лукавства» (Ін. 1:47), і по простоті своїй, по прямій і ясній відкритості правді отримують радісне обіцяння свого Господа: «Істинно, істинно кажу вам: віднині побачите небо відкрите і ангелів Божих, які піднімаються і спускаються над Сином Людським» (Ін. 1:51). Бо мертве і мовчазне Небо для шукаючих земних вигод, але живе і насправді «відкрите» для тих, хто з надією і сподіванням «майбутнього віку» довіряє своєму Господові.
Українською «довіра» – це те, що передує самій вірі, це справжня до-віра. Лише ті, хто має цей дар, здатні були сказати Спасителеві: «Ось ми залишили все і пішли слідом за Тобою, що ж нам буде?» (Мф. 19:27). Зваблений розум, що сумнівається, винаходить усе нові і нові перешкоди на шляху того, хто йде за Христом, він вимагає нових доказів, а отримавши їх, знову і знову ставить під сумнів те, що вже, здавалося б, давно і добре відоме. Не лише прямі вороги Ісуса, але і деякі Його учні піддалися спокусі сумніву; так, за свідченням апостола Іоанна, «багато з учеників Його відійшли від Нього і вже з Ним не ходили» (Ін. 6:66). Як раніше, так і нині не все ті, кого закликає наш Бог, довірливо і рішуче, відкинувши сумніви, залишивши колишні помилки, відправляються услід за Ним важким і вузьким шляхом у Царство Вічного Життя.
Довіряючи Богові і не боячись нічого, можна непомітно для самого себе перемогти «гріх, який нас обплутує» (Євр. 12:1) і опинитися серед тих, кому при завершенні Історії Цар і Суддя скаже: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу» (Мф. 25:34). Ті, які вирішили «прийти і успадкувати», мають пройти довгий і важкий шлях покаяння, посту і молитви. Їм знадобиться багато зусиль, щоб зберегти цей дивний дар довіри своєму Богові. Але і нагорода їх буде велика, але і торжество їх з усіма святими в уготованому для них Царстві буде вічним! От чому перша неділя Великого посту – свято Торжества Православ’я. Це свято усіх, хто нехитро і довірливо йде за своїм Богом, кого спонукали до цього прості і невитіюваті слова Спасителя: «Йди за Мною». Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: 1 неділя Великого посту