Історія, про яку оповідає нам Євангеліст, дуже зворушлива. Ми бачимо, як деякі люди беруть тяжкохворого друга і, розуміючи, що їм не пробратися крізь натовп тих, хто очікував на зцілення від Христа, піднімаються на покрівлю, розбирають її і акуратно спускають важко хворого прямо до ніг Спасителя.

Про що це євангельське оповідання? Про Церкву. Про Церкву, як дивну єдність усіх тих, хто любить Христа і тому любить оточення. Нерідко виникає питання: а на якій основі ми можемо молитися за інших, коли з власними гріхами ще не розібралися?

І тут перед нами розкривається таємниця Церкви як таємниця єднання людей навколо Христа. У цьому єднанні кожна людина набуває абсолютно іншу якість, ніж коли вона знаходиться в просторі стосунків “я – мій Бог”. Церква не є простір індивідуального спасіння чи індивідуального задоволення навіть високих духовних потреб. Церква – це єдність людей, які почули Христа, пішли за Ним і, рухаючись до Нього, раптом з подивом для себе відкрили дивний приголомшливий світ тих людей, яких раніше не помічали.

Сьогоднішнє євангельське читання закликає нас також замислитися і про те, що є справжньою причиною гріхів. Ми ніде в Євангелії не зустрічаємо слідів жодного свідоцтва про те, щоб Христос страждав якою б то не було хворобою.

І це зрозуміло: причина будь-якої хвороби – гріх. Та сама глибока гнилість людської природи, яка є в кожному з нас, тим або іншим чином обов’язково проявляється. І кожному з нас корисно замислитися: а чи дійсно в мене совість чиста, чи дійсно між мною і Богом довірливі стосунки? Чи немає чого в моїй душі, що я тягаю, як важкий камінь за пазухою, і боюся відкрити не лише своїм ближнім, але і самому Богові?

Саме з цього починається справжнє зцілення, саме з цього починається той самий процес рятівного покаяння, від якого залежить не лише наше тілесне здоров’я, але й блаженна доля у вічності.

Автор: протоієрей Павло Великанов

Усе по темі: 2 неділя Великого посту