Христос разом з учнями входить в Єрусалим. У повітрі висока напруга. Учні відчувають, що наближається щось страшне, невідворотне і трагічне. Вони розуміють, що лють юдеїв досягла межі, і просто так це не закінчиться.

І от Спаситель Сам починає розповідати Своїм учням про те, що Його чекає попереду, що Його чекає зрада, Його чекають муки, Його чекає тяжка смерть. У цей самий момент, коли слова Христа Спасителя дуже ранять і без того неспокійні серця учнів, двоє з них, Яків і Іоанн, підходять до Нього із, здавалося б, абсолютно дивним і недоречним проханням – сісти в Його Царство праворуч і ліворуч від Нього.

Саме це прохання видає учнів, як мовиться, з головою. Вони краєм вуха чують про те, про що їм каже Христос, а насправді захоплені абсолютно іншими речами. Вони знають, що зараз Христос увійде до Єрусалиму як цар і вони чекають того самого царювання, якого так довго чекали.

Вони не чують слів Христових про муки, про зраду, вони не розуміють і витісняють це кудись на самий-самий далекий край своєї свідомості. У відповідь на прохання учнів Христос ставить їм питання: «Чи можете пити чашу, яку Я п’ю, і хрещенням, яким Я хрещусь, хреститися?». Учні, не роздумуючи, відразу ж відповідають: «Звичайно ж, зможемо!», не здогадуючись про яку чашу і про яке хрещення йде мова.

Сьогоднішнє Євангеліє закликає нас замислитися про те, що життєва світська ієрархія цінностей і Божественне прямо протилежні. Звичайна людина шукає багатства, почестей, звань, поваги, але істинний християнин шукає абсолютно іншого. Він шукає можливості бути імітатором Христу у своєму житті, навчитися в Христа не шкодувати самого себе, служити Богові і ближнім без залишку до кінця.

Апостол Павло каже, що нам дана як велика милість не лише вірувати в Христа, але і страждати за Нього, тому кожна наша жертовна дія, кожен акт жертовності стосовно ближніх для нас є нічим іншим як свідоцтвом того, що слова Христові для нас – зовсім не порожній звук.

Автор: протоієрей Павло Великанов

Усе по темі: 5 неділя Великого посту