В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Коли Господь каже: “Царство Моє не від світу цього” (Ін. 18:36), – зрозуміло, що передусім Він попереджає нас від безумної помилки, в яку впали жителі Єрусалиму, що зустрічали свого Царя як людину, яка прийшла вирішити їх земні проблеми, як державного мужа, який облаштує їх повсякденне життя, як нового начальника, покликаного замінити корумповану колишню владу, що розклалася.

Коли Господь каже: “Царство Моє не від світу цього“, – Він застерігає Своїх учнів від, як потім стало ясно, постійних спроб використовувати каміння, призначене для будівництва храму, у зовсім інших цілях. Він попереджає Церкву від захоплення боротьбою за земне на шкоду піклуванню про Небо.

Коли Господь каже: “Царство Моє не від світу цього“, – Він вказує нам на те, що правда світу цього і правда Божа не просто далекі одна від одної, але рішуче протистоять одна другій, і “виправдалась премудрість від синів своїх” (Мф. 11:19), тобто лукавий і марнослівний світ готовий визнати добром і благом не те, що дійсно добро і благо, а те, що зручне і корисне тут і зараз.

Це особливо ясно усвідомлюється сьогодні, у п’яту неділю Великого посту, коли Церква Христова вшановує пам’ять преподобної Марії Єгипетської.

Мудрість людська, сформульована в східному прислів’ї, наказує кожній людині для виконання життєвого покликання зробити три важливі речі: посадити дерево, побудувати будинок і виростити сина. Мудрість людська у формі афоризму вказує людині на те, що життя її має бути віддане іншим людям, бо і дерево, і будинок, і навіть син суть тільки символи різних видів служіння. Це, звичайно, заклик до самопожертвування, до відмови від егоїзму. Герої, яких ми шануємо, великі люди, від полководців і царів до зірок естради, – усе це приклади самовідданого служіння людству.

Проте сьогодні, як би в докір усім нашим мудруванням, усім нашим уявленням про велич людини, Свята Церква пропонує образ преподобної Марії, житіє якої анітрохи не схоже на життя героїв незліченних людських війн і на блискуче буття кінозірок.

За все своє довге сімдесятисемирічне життя преподобна Марія Єгипетська нічого не зробила для інших. І, вже звичайно, вона не виростила жодного дерева, не побудувала жодного будинку, не народила і не виховала жодну дитину. Вона завжди жила тільки для себе, вона займалася тільки собою, думала тільки про себе.

Так було, коли дванадцятирічним підлітком вона залишила рідну домівку, щоб вдатися до безсоромної розпусти. На довгі сімнадцять років ця юна дівиця занурилася в нестримне і ненаситне блудодіяння, вважаючи тільки в ньому одному сенс життя людського. Чи думала вона тоді про інших – про своїх нещасних батьків, кинутих нею, або про тих, кого її безумна похіть захоплює у вічну погибель? Навряд чи. Але Бог милосердний, Який не хоче “смерти грішника” (Єз. 33:11), зробив диво, бо, “коли примножився гріх, стало більше благодаті” (Рим. 5:20). І подібно до того, як в Кані Галилейській проста вода не природним чином фізико-хімічних перетворень, а в результаті дива миттєво стала вином, – спалена гріхом блудниця в мить стала святою. Благодаттю Святого Духа похіть стала любов’ю не в результаті багаторічного подвигу шлюбного союзу, як це буває зазвичай у звичайному людському житті, а раптом, відразу.

І що ж свята? Чи спрямувала вона даний їй дар Святого Духа на служіння людям, на проповідь покаяння? Ні. Вона пішла в страшну безживну пустелю, де протягом сорока семи років, без їжі, даху і одягу плакала про свої гріхи. Вона думала про саму себе. Вона рятувала свою душу.

“Де мудрець? Де книжник? Де допитливий віку цього? Чи не обернув Бог мудрість світу цього на безумство? Бо коли світ своєю мудрістю не пізнав Бога в премудрості Божій, то угодно було Богові безумством проповіді спасти віруючих” (1Кор. 1:20,21). Так апостол Павло пояснює нам, одержимим ідеями гуманізму, ту саму просту думку Спасителя, з якою ми почали сьогоднішнє слово про святу преподобну Марію Єгипетську: “Царство Моє не від світу цього“. Царство Боже – не від світу цього, і Церква Христова – не від світу. Тому святі Церкви всім життям своїм, усім подвигом своїм навчають нас єдиному шляху до спасіння – поглиблення у власну душу. Тому і спосіб врятуватися у святих один, вказаний Христом: “Лицеміре, вийми спершу колоду з ока твого, і тоді побачиш, як вийняти скалку з ока брата твого” (Мф. 7:5). Тому преподобний Серафим Саровський, сенс і мету життя християнина пояснив простими словами: “Врятуйся сам, і навколо тебе врятуються тисячі”.

Преподобна Марія Єгипетська усе своє життя займалася тільки собою. Вона молилася тільки про себе, але допомагає врятуватися і нам. Вона думала тільки про себе, але пам’ять про неї підтримує і нас, слабких і грішних, у нашій боротьбі з гріхом. Вона нікого ніколи не закликала до стриманості і цнотливості, але приклад її відчайдушної боротьби з блудними помислами дає і нам, легкодухим і маловірним, надію на перемогу. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 5 неділя Великого посту