Про Страшний суд

Зараз часто кажуть, що земля наша крихка, може легко загинути, і цілком може так статися, що ми з вами виявимося свідками загибелі світу. Насправді, сили природні, які створив Господь, – це сліпі сили, байдужі до добра і зла. Випущені з-під контролю, вони можуть зносити зі свого шляху все живе. Перш ніж з’явилися життя і людина, з’явилися ці сили – сили стихії, води, вогню – і в них немає жалості. Коли лавина сходить з гори, вона може знищити і селище, і місто, і людей, і будівлі, які люди так довго і старанно зводили; і ураган, що прийшов з моря, може погубити сотні і тисячі життів.

Живі істоти не такі. Мисливці не раз бачили, як вовчиха-мати жертвувала своїм життям, щоб тільки врятувати дитинчат; як тварини вступали в нерівний бій з хижаками, щоб захистити своїх дітей. Звірі можуть переживати страх, радість, любов, вдячність, у них немає байдужості. Звичайно, їхні почуття не схожі на людські, але все-таки ми знаємо, що живі істоти здатні допомагати одне одному. Коли бушує пожежа в тайзі, рятуються всі звірі, і в цей час вовк біжить поряд з оленем і не чіпає його.

Багато можна навести прикладів того, як допомагають одне одному тварини і рослини. Але ми з вами – люди, і найбільший гріх проти нашої людської гідності – це байдужість, коли ми стаємо подібні до стихії: вогню, що пожирає, або воді, що топить. Ця байдужість є приниження людини, яка створена не лише розумною, але здатною переживати і співчувати іншій людині.

І Господь наводить нам притчу про те, як судитиме кожного з нас і всіх людей: за якою ознакою і якою мірою Цар Небесний ділить усіх на чорних і білих – як пастух розділяє в стаді козлів від овець. У чому ж Він звинувачує тих, кого поставив ліворуч? У тому, що вони були байдужі: “Ви бачили Мене хворим і не відвідали, бачили голодним і не нагодували, бачили подорожнім і не прийняли Мене”.

А тим, хто стоїть біля Нього праворуч, каже: “Прийдіть, благословенні Отця Мого, тому що ви Мене утішили, ви Мене нагодували і прийняли”.

А на їхнє питання: “Господи, коли ж ми бачили Тебе хворим, голодним і подорожнім?”, – Він відповість: “Те, що ви зробили чи не зробили Моїм меншим братам, тобто своїм же братам і сестрам, то ви зробили чи не зробили Мені”.

Це головний і основний закон євангельського життя.

Зауважте, Господь каже, що Суддя збирає всі народи – це означає, що люди можуть бути і язичниками, і невіруючими, але по совісті своїй кожна людина цей закон знає. Кожен віруючий повинен зрозуміти, якщо він залишається байдужим перед лицем зла і страждання, то він тим самим зраджує свого Господа. А той, хто не відає Бога, відчуває, що він зраджує себе, свою совість, якусь вищу правду. Значить, цей закон поширюється на всіх.

Господь каже нам: “Мало вимовляти слова – любов, доброта, доброзичливість. Любов має бути дієвою, у чомусь проявлятися в житті”. Так і апостол Павло говорить, що найголовніше в житті нашому – це віра, яка діє любов’ю (Гал. 5:6). Віра діюча – не спляча, не байдужа. Напевно, той священик і той левіт, які в притчі про доброго самарянина йшли дорогою і бачили лежачого пораненого, вважали, що вірять у Бога, але вони були черствими і немилосердними: подивилися на людину і пройшли повз неї. І цю байдужість Господь суворо засуджує. А благословляє Він чуйність серця – от і весь закон євангельський.

Тому проситимемо в Господа, щоб Він дав нам сил, щоб ми не залишалися байдужими, як бездушна стихія, щоб ми були живими людьми, які відгукуються на страждання і на нужду тих, хто нас оточує. І ще одне. У притчі люди діляться на чорних і білих, а найчастіше буває так, що в нас живе і чорний, і білий, і байдужий, і чуйний, тому іноді розподіл і боротьба відбуваються в одному серці людському. Так нехай же переможе в нас ось це білий, світлий, добрий, любовний початок, щоб ми почули голос нашого Господа: “Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу“. Амінь.

Автор: протоієрей Олександр Мень

Усе по темі: Неділя про Страшний суд