В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
“Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм…” (Лк. 1:38). Це – слова, з яких почалося спасіння пропащого людства, слова, які мали б наповнювати наші серця радістю і надією, якби кожен з нас, повною мірою застосувавши їх до себе, зміг би з таким же упокорюванням, з яким вимовила їх юна Діва Марія, сказати: “Я – раб Божий”.
Але ми так не кажемо, бо не думаємо так. Для нас рабство – стан, пов’язаний із стражданням, приниженням. Рабство, упевнені ми, не зробить нас щасливими, воно не може принести радості. Чому ж Та, Яку “ублажають усі роди”, зраділа, усвідомивши своє рабство, а ми, услід за нашими дідами, і зараз готові гордо проголошувати: “Ми – не раби, раби – не ми”.
Це відбувається через те, що наш життєвий і духовний досвід знає лише один вид рабства: нам знайоме поневолення собі самим, своїм почуттям, своїм бажанням, своїм уявленням про світ. Ми добре знаємо, що таке рабство речам. Наше життя, наш побут, наша повсякденність дають нам вичерпний досвід рабства гріху. Ми знаємо, як це відбувається, і знаємо, що за цим йде. Ми не з чуток, а на власному досвіді знаємо, що всякі ласощі, всяка насолода, всякий захват спричиняють за собою скорботу і біль, розчарування і тугу. Не всі ми наркомани в прямому сенсі цього слова, тобто не всі залежні від хімічних речовин, проте всі ми знаємо, що таке “ломка”, бо саме так можна назвати стан, в який впадає людина, позбавлена задоволення. Не важливо – якого: це може бути пристрасть влади або пристрасть володіння людиною, пристрасть сріблолюбства чи уражена гордість, але все, що відняте, усе, що стало в якийсь момент недоступним, викликає в нас напад туги і відчаю.
Диявол, ворог нашого спасіння, як і личить батькові брехні, з’являється нашій свідомості в образі борця з рабством. Цей древній змій-спокусник вселяє нам, як колись вселяв він нещасній Єві, що соромно належати комусь або чомусь. “Людина, – каже він, – це прекрасно, це звучить гордо! І їй, людині, належить поневолити собі весь світ. Їй, людині, треба бути володарем усього, і щоб золота рибка була в неї на посилках”. І як на зорі людської історії, як у райському саду біля дерева пізнання добра і зла, так і нині ворог роду людського не каже усієї правди. Він приховує від нас, довірливих простаків, те, чого не зміг приховати від Сина Людського в пустелі: “Тобі дам усю оцю владу над усіми цими царствами і славу їх, бо вона мені передана, і я кому схочу, даю її. Отже, якщо Ти поклонишся мені, то все буде Твоє” (Лк. 4:6,7). Весь світ буде твоїм, о, людино, якщо ти вклонишся йому!
Наші діди, а услід за ними і ми забули про просте правило: не лише я маю багатство, але і багатство має мене. Адже насправді зовсім не просто зрозуміти, слава царств земних належить мені або я сам заручник цієї земної слави: позбав мене її – що від мене залишиться?
Згадуючи Божу відповідь спокусникові, дивуєшся його простоті і безкомпромісності: “Ісус сказав йому у відповідь: відійди від Мене, сатано; написано: Господу Богу твоєму поклоняйся і Йому Єдиному служи“. І справді, як точно, як ясно сказано! “Покланяйся і служи”, тобто будь рабом, будь працівником, належ Йому! Належ своєму Богові не лише тому, що Він створив тебе, але і тому, що ти сам, вільно, без примусу вибрав Його!
“Якщо пшеничне зерно, упавши на землю, не помре, то залишиться одне, а якщо помре, то принесе багато плодів” (Ін. 12:24). Не можна стати по-справжньому вільним, не ставши рабом Божим. Соромно і грішно бути рабом людини. Соромно і грішно бути рабом своїх пристрастей, своїх упереджень, своїх страхів. Соромно і грішно поклонятися “тварі замість Творця” (Рим. 1:25).
Гідно і праведно поклонятися і служити Богові. Гідно і праведно бути рабом Божим. Гідно і праведно так забути про себе, так вдатися до волі і благого Промислу Божого, як це зробила Пресвята Діва Богородиця, на зорі нашого спасіння відповівши на благий заклик Божий чудовими і простими словами: “Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм…” Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: Благовіщення Пресвятої Богородиці