В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Коли апостол Павло пише своїм духовним дітям про шлюб, про сімейні взаємини, про те, що відбувається за весіллям, у сучасного читача може виникнути відчуття, що Христовий посланець найбільше хоче своїх адресатів попросту налякати: «Чи з’єднався ти з жінкою? Не шукай розлучення. Чи залишився без жінки? Не шукай жінки. А втім, якщо і оженишся, не згрішиш; і якщо дівчина вийде заміж, не згрішить. Але такі матимуть муку тілесну; а мені вас шкода» (1Кор. 7:27,28). Особливо вражає це останнє «мені вас шкода»! Дивна річ: хіба шлюб не є справою, заповіданою Богом і тому богоугодним, хіба не Сам Бог сказав Адаму і Єві: «Плодіться і розмножуйтеся, і наповнюйте землю, і володійте нею» (Бут. 1:28)? Чому ж тоді – «шкода»?
Світле свято Благовіщення Пресвятої Богородиці і Хрест, на якому був розіпнутий Син Преблагословенної, – парадоксально сполучають радість шлюбу і його скорботу. Дві ці події ще і ще раз нагадують нам про великий трагізм того, що Церква називає Домобудівництвом Божим – задумом нашого Бога про спасіння пропащого людства.
Лагідна відповідь Діви архангелові: «Я – раба Господня. Нехай буде Мені за словом твоїм» (Лк. 1:38) – насправді є просто виконання, і виконання абсолютне, досконале, того, що Бог заповідав кожному з нас: «Нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде» (Мк. 8:34). Зачаття і народження Богонемовляти були тільки східцями, які привели Богородицю на Голгофу. Страшні цвяхи Хреста пронизали не одну лише Священну Плоть Сина Людського, але і Пречисте Серце Діви. Виразки Сина скрушили серце Матері. Так виконалося «Пророцтво Симеонове»: «і Тобі Самій душу пройме меч» (Лк. 2:35). Так «Сила Божа» здійснилася «в немочі» (2Кор. 12:9). От чим обернулася упокорена і радісна згода, от що насправді означає бути «Рабою Господньою», от чим закінчується всяка спроба «узяти хрест свій»! Адже йти за Господом необхідно до кінця, до Голгофи, «аж до смерти, і смерти хресної» (Флп. 2:8).
Пресвята Богородиця пройшла цим скорботним шляхом. Вона не злякалася Хреста, Вона не тікала від скорботи, Вона упокорено і лагідно понесла образи і приниження, біль і жах. І в результаті Її радість, сповіщена архангелом, стала і нашою радістю. Нас ніколи б не зігрівала надія на Вічне Життя, якби Вона, єдина з усього роду людського, не наважилася одного разу стати «Рабою Господньою» – повністю, цілком, до кінця, до тієї страшної миті, коли Син Її і Бог у смертній муці закричав на Хресті: «Боже Мій, Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув?» (Мф. 27:46).
Подумайте, Вона чула цей крик! Але і в цей час, коли «завіса храму роздерлася надвоє, зверху донизу; і земля потряслась; і каміння порозпадалось; і гроби розкрились; і багато тіл померлих святих воскресли» (Мф. 27:51,52), і в цей час Вона не забула про радість, обіцяну архангелом, не завагалася у вірі.
Не лише в шлюбі ми, за словом апостольським, «матимемо скорботу». «У світі зазнаєте скорботи» (Ін. 16:33), – обіцяв нам Господь. У тому і полягає великий трагізм задуму Божого про нас, що «багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже» (Діян. 14:22). А якщо хочеш зберегти душу свою в безтрепетній безтурботності, якщо мета твого життя – спокій і тиша, тоді вже краще було б тобі народитися в цей світ не людиною, а бездушною скелею, холодним каменем, що не відає ні сліз, ні скорботи, ні страху, ні болю розлучення. Але ми, слава Богу, люди! Тому і радість шлюбу розчинена в нас скорботою розлуки. Будь-яка мати знає, що і їй «меч може пройняти душу». Знає, але несе свій хрест. Знає, але не відмовляється від «скорботи шлюбу», бо пам’ятає слова свого Спасителя: «Жінка, коли родить, терпить скорботу, бо прийшла година її; коли ж породила дитя, вже не пам’ятає скорботи від радости, тому що народилася людина на світ. Так і ви маєте печаль нині; але Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радости вашої ніхто не відбере від вас» (Ін. 16:21,22).
Мати Божа не устрашилася і не здригнулася, коли голос архангела покликав Її. Так само не зніяковіла Вона і перед високими і страшними східцями Єрусалимського Храму, коли навік розлучалася з батьками Своїми. Не відмовилася Вона і від хреста, коли праведний Симеон пророкував Їй про прийдешні випробування. Через те і ублажають Її «усі роди». Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: Благовіщення Пресвятої Богородиці