Євангельська розповідь про увірування Фоми – дуже зворушлива. Дійсно, апостоли насилу сприймали звістку про Воскресіння Христове. Це не було для них якоюсь бажаною і зрозумілою новиною. Ми бачимо їх опір жінкам-мироносицям, ми бачимо їх нерозуміння, коли вони самі зустрічають воскреслого Христа Спасителя. Але апостол Фома тут опиняється в якомусь абсолютно винятковому становищі.
Він не просто відмовляється вірити словам апостолів, він буквально вимагає живого свідоцтва. Він каже: доки я не доторкнутися власними руками до Христа, доки я не отримаю переконання моїми тілесними почуттями, що це саме той Христос, той самий Ісус, Який був розіпнутий на хресті, у Якого повинні залишитися сліди від цвяхів, від списа – я не повірю.
Святі отці, як ні парадоксально, хвалять таку невіру Фоми, називаючи його блаженним. Як же зрозуміти причини цієї похвали?
Річ у тім, що невіра Фоми – це невіра не заперечення, а невіра ствердження. Ствердження в тому сенсі, якщо дійсно предмет віри виявляється істинним, то з цього йдуть дуже серйозні наслідки для всього життя. І у відповідь на цю блаженну невіру Господь приходить до учнів, коли апостол Фома вже разом з ними, і дає йому можливість переконатися, доторкнутися до Своїх ран, дійсно отримати повне підтвердження того, що перед ним не примара, а його улюблений Учитель.
Слухаючи сьогоднішнє Євангеліє, не можна не надихнутися участю Господа в утвердженні нашої віри. Адже Господь не засудив апостола Фому, навпаки – Він похвалив його, додавши, що блаженні ті, які не бачили, але увірували. І тому нам всякий раз, коли в душу входить те чи інше зніяковіння або сумнів, абсолютно не треба боятися маловір’я. Ми повинні розуміти, що наше маловір’я – це невелика криза, яка спонукає нас до того, щоб отримати від Господа ще одне утвердження, ще одне підтвердження правильності нашого шляху. І таким чином, сходячи від маловір’я до більшої віри, ми можемо колись разом з апостолом Фомою вигукнути в радості: «Господь мій і Бог мій!»
Автор: протоієрей Павло Великанов
Усе по темі: Неділя про Фому