В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Христос воскрес!
Навіщо учні Христові пішли на хрест і на муку, залишивши домівки свої, залишивши тихе розмірене життя? Навіщо сонми мучеників услід за ними, проповідуючи Благу Звістку про вічне життя, зазнали нелюдські страждання і скорботу? Навіщо безліч преподобних жінок і чоловіків пішли за своїм Спасителем, не маючи, як і Він, “де голови прихилити” (Мф. 8:20)? Якщо “Бог є Любов” (1Ін. 4:8), навіщо тоді стільки крові в ім’я Любові? Відповідь у сьогоднішньому Євангелії, яке за словом автора його, апостола і євангеліста Іоанна Богослова, написане тільки для того, “щоб ви увірували, що Ісус є Христос, Син Божий, і, віруючи, мали життя в ім’я Його” (Ін. 20:31). Тобто всі зусилля Церкви, уся кров, пролита мучениками, усі храми на світі, усі з любов’ю написані ікони і саме свято Пасхи, радісне і світле, для того тільки, щоб ми увірували в Бога, довірилися Богові, прийняли Його у своє серце, щоб, подібно до апостола Фоми, кожен з нас у сокровенній глибині душі ревно сповідував: “Господь мій і Бог мій!” (Ін. 20:28)!
Вірити взагалі – не важко. Не важко вірити в Бога, Творця світу, далекого і недоступного, великого і могутнього. Для цього і розуму великого не потрібно: світ існує; сам по собі, ні з того, ні з цього він виникнути не міг. В усякому разі пояснити таке спонтанне виникнення досить важко. Значить, хтось його створив. От і вся філософія. Легко і просто вірити в “Когось”. Так вірять сотні мільйонів людей; “Бога немає, – кажуть вони, – але Хтось там є”.
Куди як важче вірити в Того, Хто не взагалі любить світ, а любить безпосередньо тебе самого. Важко вірити в Особистого Бога, у Того Бога, Якого апостол Фома сповідував Господом. Тяжко і часом страшно вірити в Бога, Який став Людиною. І тільки з однієї причини: “Бог взагалі” – далекий, недоступний, але тим і хороший, бо Йому діла до мене як би немає, і мені немає про що, взагалі, піклуватися. Можна цілком спокійно жити, згадуючи про Нього зрідка, як про недбайливе начальство: “Про що вони там, вгорі, думають?”
Зовсім інша справа, коли мій Бог помирає за мене на Хресті страшною, тяжкою смертю і знову з’являється мені живим і преображеним. У такому разі і я сам не можу залишатися в блаженній дрімоті, але маю щось робити. Бог, Який любить мене, вимагає любові у відповідь.
От що відкрилося апостолу Фомі, коли він побачив рани від цвяхів на руках і ногах Спасителя і Його груди, пронизані списом римського легіонера. Йому відкрилася, разом і раптом, істина про Втіленого Бога, що так спокушала його одноплемінників, правда про Бога, Який став Людиною. Рішучий і щирий Фома раптом зрозумів увесь грандіозний задум Божий про людину, про її спасіння від вічної смерті, про велично-скорботну жертву, яка саме за нього, нічим не примітного молодого юдея, була принесена не родичем, не приятелем, не другом, а Самим Богом.
Якщо Бог жертвує Собою для того, щоб я жив, і жив вічно, – значить, Бог любить не взагалі всіх людей, що насправді не так важко навіть і для мене. Бог любить мене таким, яким я є, і тому заради мене і для мене стає людиною. І тому заради мене і для мене помирає на Хресті. І тому заради мене і для мене воскресає в третій день, руйнуючи пекло, осоромлюючи смерть, винищуючи і скасовуючи прокляття, що тяжіло над людством з тих самих пір, коли Адам віроломно зрадив Божу любов. А раз так, тоді цей Бог – воістину мій Бог. А раз так, тоді цей Бог – воістину Господь, тобто Той, з Ким я пов’язаний особистими узами, бо Він – мій Господь і Повелитель! І от цей Господь і Повелитель замість того, щоб покарати мене, стає таким же, як і я сам. Та мало того, просто помирає за мене. От чому апостол Фома, приголомшений цим відкриттям, кричить на весь будинок, забувши про небезпеку, забувши про свої страхи, забувши про свою невіру: “Господь мій і Бог мій!”
Звичайно, це не було невірою в повному розумінні слова. Не в Бога не вірив Фома. Він був правовірним юдеєм, вихованим у вірі батьків, і йому навряд чи могла спасти безумна думка про те, що світ виник сам собою, ні з чого. Просто він і уявити собі не міг, що Бог, в Якого він, Фома, вірить, цей Бог дійсно, воістину Бог-Любов! Він і уявити собі не міг, як і досі не можуть уявити собі мільйони людей, що Богу є діло до мене, що Бог, при всій Його величі і незбагненності, може саме зі мною, таким, яким я є, мати якісь особисті стосунки. І тому, що колись Бог став людиною “для нас, людей, і для нашого спасіння”, тому і я тепер можу молитися моєму Богові, вірячи і сподіваючись на те, що Він почує кожне моє зітхання і витре кожну мою сльозу.
Для того один з апостолів благовістить нам сьогодні про події дивовижні і незбагненні, а другий – радісно сповідує Ісуса з Назарета своїм Богом і Господом. Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: Неділя про Фому