В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!
Сьогодні день апостола Фоми. Ви пам’ятаєте, що Господь явився йому особливо. Десять учнів були разом, коли Господь, Який переміг смерть, прийшов до них і сказав: «Мир вам!» Дорогоцінні слова: Він приніс у душі людські мир, той мир, який зараз і до нас приходить. І от Він з ними розмовляє, і посилає їх проповідувати слово Боже. А одного серед них немає – Фоми. І коли він приходить, усі кидаються до нього і кажуть: «Брате наш, Фома! Ми бачили Господа, ми бачили Його живим, ми торкалися Його!» І такий біль, така образа у Фоминому серці скипіла, що він сказав: «Не вірю!» Хоча йому казали десять чоловік, його братів, він сказав: «Якщо не побачу на руках Його рани від цвяхів і не вкладу пальця мого в рани від цвяхів, і не вкладу руки моєї в ребра Його, не повірю» (Ін. 20:25).
І от минає час, знову зібралися учні, зачинили двері, бо вони боялися переслідувань, і несподівано знову лунає знайомий голос, голос Ісуса: «Мир вам!» І Він стоїть серед них. І перший, до кого Він звернувся, – це Фома. Ісус каже: «Дай палець твій сюди і подивись на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним». Звичайно, Фома не став цього робити, тільки побачивши Господа він, приголомшений, пав перед Ним із сльозами: «Господь мій і Бог мій!» А Ісус відповів: «Ти повірив, тому що побачив Мене; блаженні ті, що не бачили й увірували» (Ін. 20:27-29).
Хто ж це? Це ми з вами. Ми не бачили Господа під час Його земного життя. Але ми бачимо Його своїми духовними очима, Він живий серед нас, і нам не треба торкатися Його. Скільки було людей, які бачили Його на власні очі, чули Його слово, йшли за Ним по дорогах – і не повірили, бо серце їх не відгукнулося на заклик Христовий. А ми з вами на цей заклик відгукнулися – слабкі, немічні – різні, усі прийшли до Господа зі словами: «Господь мій і Бог мій!».
І варто тільки це сказати, як ми ніби дійсно відчуваємо Господа, бо все, що нас оточує, – Від Нього і усе – Його. Мені пригадується один учений, який багато років провів над вивченням квітів, дерев, трав, взагалі рослин і тварин. Усе це він записував і складав величезні списки, які і через триста років, досі, у всьому світі використовуються. І от, коли він закінчив свою наукову працю і описав живе творіння, він сказав: «Бог пройшов повз мене, я відчував Його в Його творінні». І справді: сонце над нами є око Боже, дихання вітру – голос Божий, усі закони цього світу – закони Божі, усі негаразди і повороти нашої долі – це теж Господь. Ми Його відчуваємо і бачимо і в молитві, і у Священному Писанні, і в таїнствах. Коли Свята Чаша виноситься до нас – це живий, реальний Господь, Який є присутнім тут, у цьому храмі, як і в усіх храмах землі. І не лише в храмах: усюди, де люди моляться Йому, – далеко на півночі, у пустелях і горах, у багатолюдних містах, де скопище мільйонів людей, – усюди є душі, звернені до Господа, і вони Його бачать, відчувають, тому вони щасливіші, блаженніші в сто разів, порівняно з тими, хто жив дві тисячі років тому, але не вірив у Нього. Господь з нами, Він тут, живий, воскреслий, Який дає нам благословення, і ми сьогодні разом з Його апостолом Фомою перед Ним схиляємося і кажемо: «Господи, Ти переді мною живий, Господь мій і Бог мій». Амінь.
Автор: протоієрей Олександр Мень
Усе по темі: Неділя про Фому